Двоє величезних сірих кенгуру перед обличчям грізної небезпеки виявили велику хоробрість. Побачивши поразку свого товариша, вони кинулись у протилежні боки, змусивши тим самим переслідувачів розділитися на дві групи. Бентлі, Вільмовський і Томек погналися за прекрасним кенгуру. Перші два мисливці почали оточувати його з обох боків, а Томек помчав услід за ним. Кенгуру зрозумів, що втекти від переслідувачів йому не вдасться. Вільмовський розмахнувся й кинув ласо. Чутлива тварина нахилилася, зробивши величезний стрибок, і зрадливий зашморг ковзнув тільки по його хребті. Кенгуру промчав перед самісіньким носом коня Вільмовського й побіг у напрямку лісу. Зупинився біля великого каучукового дерева[55], нижня частина стовбура якого обгоріла під час давньої пожежі в буші.
Мисливці зупинили коней поряд із твариною. З подивом вони дивились на чудового кенгуру, який, попри безнадійне становище, не хотів здаватися без боротьби. Звівшись на задніх лапах, він сперся спиною на стовбур фікуса й кидав на своїх переслідувачів пильні погляди. Його передні, короткі лапи нервово тремтіли, готові до захисту чи нападу.
Томекові заімпонувала відвага оригінального бійця. Якби це залежало від нього, він дозволив би кенгуру в нагороду за мужність сховатися в близьких хащах. Але Бентлі, людина досвідчена в таких ситуаціях, не піддався настроєві своїх товаришів. З ласо в руці він зіскочив з коня й покликав Вільмовського на допомогу. Подавши йому один кінець мотузки, він тоді почав бігати навколо дерева, прив’язуючи тварину до стовбура. Усупереч спробам звільнитися, кенгуру через декілька хвилин був міцно прив’язаний до дерева.
— Добре, що поблизу немає озера чи великого болота, заповненого водою. Рятуючись від переслідування, сірі кенгуру часто занурюються у воду, виставляючи на поверхню тільки голову й передні лапи. Тоді навіть мисливські собаки безсилі. Завдяки своєму могутньому зростові кенгуру занурюються на таку глибину, що собакам доводиться плавати навколо, а він, стоячи на задніх лапах, легко захищається від них ударами передніх, — пояснював задоволений удалим полюванням Бентлі.
У цей час до них під’їхав незнайомий вершник. Це був високий чоловік, одягнений так, як одягається більшість австралійських поселенців. Він зняв капелюха з широкими крисами й ввічливо сказав:
— Вітаю вас і поздоровляю з успіхом. Раджу більше не завдавати собі клопоту, а просто застрелити цього шкідника.
— Ми не маємо наміру вбивати таку прекрасну тварину, — обурився Вільмовський. — Ми візьмемо її із собою в Європу.
— Хіба ви ловите тварин? — здивувався незнайомець.
— Ви вгадали, — підтвердив Вільмовський. — Ловимо тварин для зоологічних парків. Мій друг пан Бентлі — директор зоопарку в Мельбурні.
— Дуже приємно познайомитися з вами, — відповів незнайомець.
— Моє прізвище — Аллан. Моя ферма неподалік. Нам буде дуже приємно, якщо ви відвідаєте нас у цій пустелі. Дружина буде дуже рада вашому візитові.
Мисливці привіталися з Алланом, а Томек, не гаючись, задав йому питання:
— Чому ви назвали шкідником таку відважну тварину?
— Я аж ніяк не заперечую, що сірі кенгуру дуже войовничі й відважні, але вони тут надто швидко розмножуються. З’їдають траву, якою живляться мої череди. Відтоді, як тубільці й динго пішли звідси на захід, кенгуру з’являються тут, як гриби після дощу. Тому між поселенцями й кенгуру точиться безперервна війна. Якщо ми їх не знищимо, то вони дуже скоро виживуть нас звідси, — пояснив Аллан.
— Ну, кенгуру, якого ми спіймали, не буде вам більше шкодити, — втрутився Вільмовський.
— Здається, під’їжджають решта мисливців з вашої групи, — зауважив Аллан.
Це були боцман Новицький і Смуга. Під’їхавши, вони зіскочили з коней. Вільмовський відрекомендував їх Алланові, який відразу ж поновив своє запрошення.
— Тепер нам треба зайнятися спійманим кенгуру, — сказав Вільмовський. — Наші друзі також зловили одного кенгуру. Необхідно доставити їх до табору, розташованого неподалік. Проте завтра ми з великим задоволенням відвідаємо вас.
— Будемо на вас чекати. Моя ферма — вниз по струмку на краю лісу, — додав Аллан і поїхав додому.
Незабаром під’їхав віз із великими клітками. Кенгуру вперто захищався й нізащо не хотів заходити до клітки, але мисливці спільними зусиллями заштовхали його туди та повантажили на воза. Така сама доля спіткала кенгуру, якого зловив Смуга. Ловці повернулися до табору. Решту дня вони провели, обмірковуючи план на найближчі дні.