— Ох, дурню, ти гадав, що зловиш папугу, — голосно сказав сам собі Томек, сердячись, що йому не вдається це полювання.
«Ох, дурню, ти гадав, що зловиш папугу», — почув він чийсь голос, що пролунав іззаду.
Томек почервонів, як школяр, упійманий на непристойних пустощах. Отже, хтось підгледів його гонитву за папугами й тепер насміхається над ним. Засоромлений Томек озирнувся, але нікого не побачив. Украй здивований, він почав зазирати за рідкі в цьому місці кущі, за стовбури дерев, але жартівника не знайшов. Крім того, собака, якого він прив’язав до куща, щоб мати вільні руки, стояв спокійно, спостерігаючи за ним.
— Мені, мабуть, почулося, — промимрив він.
І раптом над його головою знову пролунали слова:
«Ох, дурню, ти гадав, що зловиш папугу!»
Томек глянув угору. На висоті приблизно метра над ним сидів чудовий какаду[60]. Він перекривляв голівку, грайливо опускаючи й підіймаючи великий чуб на голові.
— А це що за диво? — вигукнув здивований Томек.
«Ох, дурню, ти гадав, що зловиш папугу? — відповів какаду й відразу додав: — А це що за диво?»
Томек, захоплений своїм відкриттям, аж присів до землі. Він дивився на червоноголового какаду, який у свою чергу придивлявся до нього. Какаду тріпнув чубом і знову закричав:
«А це що за диво?»
— Який же ти гарний і розумний! — відгукнувся Томек, не вірячи, що він справді бачить птаха, який говорить.
«Який же ти гарний і розумний!» — повторив папуга.
З цієї хвилини Томек забув про все на світі. У нього було лише одне бажання: впіймати птаха, який говорить! Він обережно виліз на дерево, але какаду в останню мить перелетів на сусіднє, з іронією вимовивши:
«Ох, дурню, ти гадав, що зловиш папугу!»
Томек ганявся за птахом від дерева до дерева. Він згадав слова пана Тимовського, який розповідав, що деякі папуги легко навчаються насвистувати певні мелодії, тимчасом як інші види здатні наслідувати людську мову. Навіть боцман Новицький якось згадував про матроса, який мав папугу, що говорила. Томек не шкодував зусиль, щоб зловити какаду, який говорить. Оце була б чудова згадка про експедицію!
«Адже папуга належать да числа довголітніх птахів, — розмірковував він. — Я чув, що навіть у неволі вони живуть по сто років і більше… Ніколи не думав, що в Австралії так багато видів цих птахів»[61].
Розмірковуючи так, Томек перебігав за какаду від дерева до дерева, тримаючи собаку на повідку. А папуга, немов граючись, відлітала все далі в глиб бушу. Після багатьох спроб Томекові вдалося схопити прекрасного птаха за хвіст, але, діставши сильний удар дзьобом по передпліччю, випустив його. У цю мить повідок випав з його руки.
Собака, немов бажаючи помститися за свого товариша, негайно почав шалену гонитву за птахом.
«А це знов що за диво?» — верещала папуш, спритно уникаючи погоні.
Томек побіг за собакою. Папуга відлітала все далі в гущавину, і Томек зрештою дійшов висновку, що не впіймає птаха. Сердитий на себе й до краю втомлений, він припинив марну гонитву. Став кликати собаку, але той і не думав повернутися. Щоправда, пін теж припинив погоню за какаду, але тепер біг усе далі й далі в зарості чагарнику, щось винюхуючи носом.
— Ану назад, нікчемний псище! — кричав Томек, стурбовано вдивляючись у хащі чагарників.
Він уже не знав, в якому напрямку знаходилась ферма. Тепер, мабуть, тільки собака міг його до неї провадити. Він злякався не на жарт і подвоїв зусилля, щоб зловити втікача. А собака, ніби навмисне, все ще біг уперед, тримаючи носа біля самої землі. Коли Томек зупинився, щоб відпочити, собака також зупинився й нетерпляче дивився в його бік. Хлопцеві здавалося, що ось зараз його спіймає. Він кидався вперед із витягнутими руками, але собака біг далі.
«Він зшалів, а я… зробив дурницю, не дотримавши слова, — у відчаї подумав Томек. — Не знайду дороги на ферму й пропаду в скребі, як… ця Саллі».
Переляканий, стомлений від гонитви, Томек сів на землю й заплакав. Нараз він відчув теплий, вологий дотик до щоки. Розплющив очі. Поряд із ним сидів на задніх лапах собака й вологим язиком лизав йому обличчя. Томек зітхнув із полегкістю.
— Отже, ти не покинув мене? — розчулився хлопець.
Собака повернув голову, заглядаючи йому в очі.
— Так, але тепер я зовсім не знаю, як дістатися додому, — поскаржився Томек тремтячим голосом.
Рожевий язик собаки знову торкнувся його щоки. Томек простяг руку й погладив собаку по голові. Собака відразу зірвався на чотири лапи, відбіг на декілька кроків у бік й очікувально зупинився.
61
Папуги живуть у всіх частинах світу, за винятком Європи. Відомо понад 6000 їх видів, і всі вони живуть тільки в лісах. Особливо багато їх в Америці та Австралії, а також на сусідніх островах. Менше їх в Африці та Південній Азії. Загалом поділяють папуг на дві родини: щетиноязичні та гладкоязичні.