Один коала сидів на рясно вкритій листям гілці дерева, другий ліз по товстому стовбурі. Австралійські ведмежата, нічого не підозрюючи, спокійно об’їдали листя дерева, притримуючи гілки передніми лапками, як це роблять наші білки. Вони лазили по дереву так повільно, що назва «австралійські лінюхи», яку часто вживають щодо коала, видалася Томекові цілком обґрунтованою.
Хлопець так захопився спостереженням за поведінкою оригінальних звірків, що навіть не помітив, як сутінки вкралися між дерева. Тоні перший звернув на це увагу:
— Дивитися будемо потім, а тепер ловімо коала. Зараз настане вечір, тоді нічого не побачимо.
— Ти маєш рацію, але як нам упіймати цих ведмежат?
— Ти лізь на дерево. Закинеш ласо на коала й спустиш його до мене на землю.
— Ти гадаєш, що вони не будуть захищатися?
— Нічого не бійся. Коала дуже добрий. Це не єхидна! — посміхаючись, відповів Тоні.
Закинувши шнур на плече, Томек почав швидко підійматися по стовбуру дерева. Коала, що сидів на нижчій гілці, не звертав на хлопця жодної уваги, й той без усяких перешкод дістався до коала на дуже близьку відстань. Знявши з плеча ласо, одним спритним рухом він накинув зашморг на шию тварини. Ведмедик спочатку опирався, чіпляючись кігтями за стовбур дерева, але коли зашморг затягнувся, він припинив усякі спроби звільнитися. Рука Томека заглибилась у м’яку шерсть тварини, що пахла евкаліптовим листям. Томек зв’язав ведмедика мотузкою ласо й повільно спустив його на землю; Тоні відразу ж підхопив звірятко. Томек тим часом поліз вище по стовбуру дерева ловити другого коала. Незабаром і той після короткого й не дуже відчайдушного опору опинився в неволі.
Коли мисливці попрямували з трофеями до табору, було вже зовсім темно. Щасливий Томек поспішав за Тоні. Кожен із них ніс одного коала. На подив Томека, ведмедики швидко змирилися зі своєю долею.
Почувши, що впіймано коала, усі учасники експедиції повибігали з наметів. Вони з цікавістю оглядали звіряток, подібних, як дві краплини води, до дитячих плюшевих ведмедиків.
Тулуб кожного ведмедика сягав близько шістдесяти сантиметрів довжини й біля тридцяти сантиметрів ширини. Коала зовсім позбавлені хвоста. На великій голові з тупим писком стирчали великі вуха, зарослі пухнастою шерстю. Тіло коала було вкрите хутром рудувато-сірого кольору, що переходило на животі в жовтувато-білий. Кожна з чотирьох лап коала була озброєна п’ятьма пальцями з гострими пазурами; лапи в коала відігравали роль чіпких органів. Як потім Томек переконався, пальці коала на двох передніх лапах були розташовані так, що два внутрішніх протистояли трьом зовнішнім, а на двох задніх чотирьом зовнішнім пальцям проти стояв один внутрішній. Бачачи гордість на обличчі Гомека, який приймав поздоровлення від старших товаришів, Тоні доброзичливо посміхався.
У планах експедиції передбачалось іще полювання на кенгурових щурів[73], яких тут називали потуру. Крім цього, треба було зловити вомбатів[74], які подібні до наших ховрашків, і сумчастих лисиць[75], що жили на деревах.
У перервах між окремими вилазками мисливцям доводилось виконувати різні термінові роботи. Для спійманих тварин треба було приготувати відповідні приміщення, в яких вони могли б щасливо пережити перший, найважчий для них період неволі.
Учасники експедиції були дуже задоволені результатами ловів і, попри виснажливу спеку, перебували в прекрасному настрої. Спека була така, що навіть уночі не відчувалось прохолоди. Тому не було нічого дивного, що всі з нетерпінням очікували вилазки в гори, де температура повітря й удень і вночі була значно нижчою. Тож коли, нарешті, стали готуватися до полювання на скельних кенгуру, Вільмовський був переконаний, що Томек із радістю сприйме цю звістку. Яким же було його здивування, коли хлопець заявив, що воліє залишитися в таборі.
— Я доглядатиму за тваринами, — пояснив він своє вирішення. — Деякі з них погано почувають себе в неволі, а вони ж такі милі та кумедні.
Вільмовський погодився. Йому здавалося, що полювання на скельних кенгуру в глибоких проваллях могло б становити певну небезпеку для хлопця, який відзначався великою імпульсивністю та підприємливістю. Отож Томек залишився в таборі, дозволивши товаришам узяти на полювання Динго. Крім Томека, доглядати за тваринами залишилось іще двоє чоловіків.
Якби Вільмовський уважніше придивився до виразу синового обличчя під час від’їзду, він, напевне, не так спокійно покинув би табір. Хлопець нетерпляче поглядав на вершників і в’ючних коней, навантажених клітками для кенгуру. У кутиках його вуст звичаїлася багатозначна посмішка.
74
Вомбати (Phascolomyidae) належать до родини сумчастих. Відомо три види вомбатів, що мало відрізняються своїм виглядом і способом життя. Усі види живуть у густих лісах. Вомбати поширені в Тасманії, на островах Протоки Басса та в Південній Австралії.