— Ми погано зробили, дозволивши йому піти по харчі.
— Іншого виходу у нас не було, — відповів старший. — Нас двоє проти одного. Адже батько й син не посваряться через золото. Але якби хтось із нас залишився з Томсоном наодинці, справа скінчилась би боротьбою та вбивством. Тільки перевага сили на нашому боці стримує Томсона від нападу.
Томек слухав цю розмову, затамувавши віддих. Він зрозумів, що на дні ущелини розігрується драма, підґрунтям якої було володіння золотом. Двоє бороданів, очевидно, говорили про відсутнього третього компаньйона. Томек не міг зрозуміти, чому троє чоловіків не можуть погодитися між собою? Чому ці двоє так холоднокровно говорять про боротьбу та вбивство? Адже вони повинні би бути задоволені, якщо їм дійсно вдалося знайти золото в цій дикій ущелині.
«Отже, так виглядають люди, які знайшли золото, — розмірковував Томек. — Яке це щастя, що я не маю нічого спільного з ними. Треба якнайшвидше втікати звідси, доки не з’явився третій золотошукач, якого так остерігаються ці два бородані».
Томек ще раз глянув в ущелину, щоб запам’ятати розташування стоянки золотошукачів. Поряд із бляшаними ночвами на березі струмка лежали якісь плескаті посудини й сита. Під прямовисною скелею стояв невеликий намет.
— Бр… як тут похмуро та сумно, — промимрив Томек, повільно рачкуючи назад.
І раптом над самісінькою його головою пролунав гучний протяжний сміх. Томек страшенно перелякався, подумавши, що його виявив третій золотошукач, який несподівано повернувся сюди. Він зірвався на рівні ноги, готовий тікати, але в цю мить протяжний сміх пролунав знову. Томека охопив понив. Замість похмурого золотошукача він побачив шаха з могутнім дзьобом; схиливши голову набік, и і ах видавав звуки, дуже схожі на протяжний людський регіт.
«Це, мабуть, коокабурра»[76], — подумав Томек.
Нe встиг Томек прийти до тями, як в ущелині пролунав голосний крик. Сміх коокабурри привернув увагу бороданів до скелі. Тільки-но Томек, злякавшись різкого сміху птаха, зірвався на ноги, сонячні промені відбилися від дула штуцера. Бородані помітили чоловічу голову й блиск зброї. Один із них схопив стару рушницю, а другий — револьвер. Підбадьорюючи себе войовничими вигуками, вони швидко подерлися на скелю.
Крики золотошукачів так налякали хлопця, що він застиг мов укопаний. І лише тоді, коли поряд із собою побачив волохату руку й бородате обличчя незнайомого чоловіка, жах, що охопив Томека, вивів його з заціпеніння.
— Рятуйте!.. Рятуйте, бандити! — відчайдушно закричав Томек і кинувся тікати.
Крик Томека про допомогу залишився без відповіді. Лише луна декілька разів повторила його. Бородані побачили хлопця, що втікав. Вони побігли за ним, роблячи великі стрибки. Хто б не був цей хлопець, його треба було знешкодити. Золотошукачі не мали анінайменшого сумніву, що він підслухав їхню розмову. На щастя, старший із них швидко опанував себе. В останню мить він підбив рукою цівку рушниці, з якої його син хотів вистрілити в хлопця. Рушниця вистрілила, але куля просвистіла в повітрі високо над головою Томека.
— Дурню, це ж не Томсон! — гнівно крикнув старший золотошукач. — Цього досить затримати й по всьому!
Молодший золотошукач кинув рушницю й погнався за хлопцем. Свист кулі подіяв на Томека, як удар батога. Він біг щодуху, і йому, напевне, вдалося б утекти, якби не впав, зачепившись ногою за корінь дерева, що стирчав із землі. Перше ніж Томек устиг підвестися, бородань, сопучи, немов ковальський міх, залізною рукою схопив його за горло.
— Рятуйте! — крикнув Томек.
— Мовчи, якщо тобі миле життя! — люто прошепотів золотошукач.
— Не вбивайте мене, я… нічого не чув, — тремтячим голосом пробелькотав Томек.
Це остаточно переконало золотошукача, що Томек підслухав його розмову з батьком.
— Що ти тут робиш? Тільки кажи правду! — грізно наскіпався він.
— Я вийшов прогулятися…
— Не бреши! Це Томсон послав тебе.
— Слово честі, ні! Звідки я міг би знати таку страшну людину?
— Отже, ти чув, що ми говорили про Томсона, — буркнув золотошукач.
Томек лише тепер схаменувся, що бовкнув зайве, але впиратися було вже пізно. Він злякано замовк, а золотошукач закинув його собі на спину й поніс до свого лігва. Там на них чекав старший золотошукач.
— Він підслухав нашу розмову, — коротко повідомив молодший, посадивши Томека на землю.
— Хто ти і як тебе звати? — запитав старший чоловік, пильно розглядаючи Томека.
— Я Томаш Вільмовський. Разом із батьком ловлю тварин для зоопарків, — відповів Томек.
76
Коокабурра — тубільна назва великого птаха виду зимородків (Dacelo gigas). Подібний до людського сміх цього птаха дав підставу назвати його «Джонні, що сміється».