Й свідків лишилося дуже багато, більше, аніж треба. Особливо Васіліса, Василь Ісаїч, той, який винаймав у Петрова напівпідвал. Чи Петров у Васіліси? Доти, доки той перестав винаймати — по жовтневому перевороті дістав постійну прописку.
Стоп. А міг же сам Васіліса бути господарем усього помешкання? Тоді все легко ставало на свої місця. Міг би сам Васіліса в приватній розмові засвідчити таке? Міг, а те, що він помилявся — то Господь йому суддя.
Віктор Нєкрасов підвівся з-за столу, бо йому прийшла проста думка, звісно, так буде ліпше, бо зачепи того Петрова й доведеться тоді одмотувати про нього, а тоді ще доведеться пригадати не лише про українського культуролога, але й те, що мати Михайла Булгакова теж українка.
— Отак лише торкнися, і...
Окрім Віктора, в кімнаті була ще совість. І тому він подався на вулицю, знаючи: не дійде до Центрального гастронома, як зустріне кого такого, хто шанує автора «В окопах Сталінграда».
— Шановний наш госте... — сказав Корнійчук і на мить перепнувся.
«Ну чого весь час на язик лізе «Стейнвей» замість «Стейнбек?»
Хоча на заміточку цю похибку не завадило б узяти. Де-небудь у п’єсі притулити — адже хтось із народу може ненароком втелющити? А в залі, якщо трапляться інтелігентні люди, обов’язково буде сміх, он як колись у несмішній «Загибелі ескадри» актор Дальський назвав міноносця «Стрємітєльного» «Встромітєльним». То нехай вже ці описки стаються з волі драматурга, а не впоперек.
— ... наш Джоне Стейнбече! — провадив далі Корнійчук. — Від усього серця я, як Лауреат Державної премії, хотів би привітати на рідній землі Вас, як американського письменника, якому небайдужа доля американських трударів, — відлунювалося під мозаїкою Спілки письменників.
— Я хочу бачити, — несподівано озвався той, — письменника Віктора Нєкрасова.
— На жаль, його зараз немає в Києві, — урвав тоста Корнійчук. «Ну звісно, Нєкрасова йому подавай. Бажан чи Первомайський його не вдовольнять, хоча я вважаю, що «Дикий мед» не згірший за «В окопах Сталінграда», хоча і там, і там ніде й близько немає нічого про перемогу нових стратегічних засобів над старими. — Він зараз саме у від’їзді. В творчому відрядженні збирає матеріал для свого нового роману. Так от, я, як Голова Верховної Ради України, хотів би підняти цього келиха за...
Вийшовши з дому, Віктор одразу помітив Сашу Панасюка. Це також був прозаїк, але, на перевагу над іншими, він був боксером, який провів на рингу двісті чотири бої. Перевага ця була дуже зручною для тих, кому він наливав, адже ніяка вже халепа не станеться поруч з такими гіпертрофованими біцепсами.
«Тільки б помітив, тільки б помітив», — мимоволі Віктор уповільнив крок.
Боксери мають ще одну перевагу над простими людьми — в них боковий зір розвинутий досконало, й Саша вмить зафіксував нерішучу й до болю знайому постать в неодмінній шкірянці, в тих само непрасованих брюках і з попрасованими вусами.
«Боже, — подумав Саша, в уяві якого Віктор поставав як омріяний граючий тренер, — це який везун. Отак кіряй все життя бозна з ким, і оце лише тепер».
Бо в кишені затаїлося кілька незапланованих троячок.
— Дуже хочу бачити Віктора Нєкрасова, — мурмотів ще не геть п’яний заокеанець.
— Я, як Голова Спілки письменників України, хотів би піднести цей келих за простий американський народ, що...
Не дочекавшись перекладу, Джон Стейнбек урвав промовця. Що міг залегко урвати бенкета:
— Я, як Нобелівський лауреат хотів би запитати вас: де тут можна посцять?
Запанувала мовчанка. Бо перекладачка знала лише староанглійську мову, яка в нас правувала за сучасну, тому сленґового зворота не змогла подужати, але репліка була потужною і оминути її — це означало нарватися на корнійчукове прокляття. Що це таке насправді, вона чудово знала не за художніми творами. Й тому благально втупилася в референта з міжнародних питань, якому, вона знала, там, за бугром, доводилося стикатися зі сленгом віч-на-віч, і не лише з ним.
Той оцінив репліку високоповажного гостя, але й оком не моргнув, хоча її міг оцінити й хтось із присутніх, тоді вона піде гуляти кабінетами і може зашкодити кому завгодно, лише не Корнійчукові. Тому він ввічливо взяв американського прогресивного письменника під лікоть, і, виводячи його до пісуару, шепнув Корнійчукові:
— Знайдіть будь-що того Віктора Нєкрасова і доставте сюди, бо буде скандал.
Ще двері не зачинилися за Стейнбеком, як весь актив Спілки письменників метнувся на Хрещатика, знаючи, що Нєкрасов, слава Богу, полюбляє ошиватитися там.