Лютячися, що Романови страждають лише на гемофілію, хворобу таку, розрідження крові — за допомогою якої несподівано вознісся при дворі Грицько, уміючи чарами замовляти кровотечі, так вдало, що в цариці навіть менструації припинилися. Це страшенно лякнуло світову підерію, яка, як відомо, ніколи не знала, що то є, місячні.
— Треба вбити Распутіна! — вирішила вона.
Й не за менструації, звісно — через те, що двір царський надто зміцнів за допомогою оргональної сили святого старця. Тим, що єдиний престолонаслідник був у безпеці, захищений надійно од спадкових царських хвороб.
— От що, Феліксе, — наказали вони Юсупову. — Бери й їдь до Пітера.
— До підера? — зрадів, не розчувши, князь.
— На жаль, навпаки. Доведеться тобі там одружитися.
— Вийти заміж, ви хотіли сказати? — похнюпився граф.
— Ба, ні: завівся в Росії великий сексуальний гігант, Распутін, і до того ж натурал; зараз уся Московія прославляє в пресі його небачені подвиги, й це дуже шкодить наближенню нашої всезагальної мети.
Тут князь задумався. (Знав він про цю мету — випідерення усіх соціальних верств на Землі). Адже підерали висунули страшну таємну доктрину, жаскішу навіть за марксову «класову боротьбу»: вона полягала в тому, що сексуальні антоганізми поміж статями є найбільшою перешкодою до всезагальної любови, ліквіднувши її, можна покласти кінець усім чварам, які беруть початок із сімейних. Гадали вони.
Й не лише гадали, але й діяли; Юсупов їде до Петербурга й бере шлюб із небогою батюшки-царя. Пушкін у труні б перекинувся, довідавшись про таке: адже кап-у-кап повторювався його сценарій!
Підерали зачаїлися, чекаючи на постріла. Всесвітній гомосексуалітет напружився, очікуючи на радісну новину; однак її не було та й не було...
— В чому річ? — обурювалися вони на Юсупова. — Одлучимо од тусовки!
Переляканий граф белькотів:
— Не можу наблизитися до нього на дистанцію пострілу, Распутіна охороняють краще за самодержця.
Так воно й було; однак підерали мали збоченницькі мізки й лише ними змогли вигадати нечуваного підступу:
— Слиш, Гріш, — почув несподівано в телефоні Распутін голос Юсупова, — якщо ти вже лікуєш усю царську сім’ю, то й мене мусиш.
— Резонно, — погодився той. — Од чого ж тебе лікувати?
— Од гомосексуалізму, — була підступна відповідь.
— Ти сказився, азіяте, — мало не кинув Распутін слухавки, подавившися з неї зненавидним слівцем. — Я такої бридоти не практикую.
— Як ти придворний чудотворець, то мусиш, — наполягав Юсупов, який був, як і всі гоми, надто настирним. — Гемофілію знешкоджуєш, то й гомосексуалізм — не проблема тобі. Цим ти ще зміцниш царську сім’ю, а це твоє Боже покликання.
Знав казуїст, на що налягати, адже був добряче підучений на це своїми партнерами.
Словом, зустрілися вони на прийомі. А чим хлист міг ще лікувати «страждущого»? Поклав на порозі, заголив, та й ну шмагати батогом:
— Не ганьби царственної небоги! Одлучися од гузна!
Так він його знахарював, а треба сказати, що Юсупов був дуже невеличким, але напрочуд гарненьким типчиком, що мимоволі, бичуючи, Грицько де-не-де й замилується на його пропорції. Словом, вилікував Распутін Юсупова. Із активних на пасивного. А тоді — назад.
Жахнувся, затрясся трон, чуючи близьку загибель.
— Чого ти зволікаєш? — лаяли Юсупова соратники. — Ти ж до нього на прийоми ходиш, вальни!
— Еге, — засмутився той. — Сеанси лікування я проходжу голяка. Де б то револьвера заховати? В гузно?
Похнюпилися змовники, знаючи, що нема такого гузна; може, десь і є, але не в Юсупова, (бо надто він мініатюрний весь був).
І вже нащадки Геккерена вигадали нову підлість. Вже пушкіський меморандум зблід, зникаючи зо тла історії: вже утверждалася нова версія, за якою усі таємні перипетії-колізії перекладалися на ще не поваленого царата.
— Слиш, Гриш, — застогнав у телефоні голосок Юсупова, якого Грицько лагідно величав уже «Маленьким». — Слиш, щось я заслаб, не доїду сьогодні на процедури.
— Як? — жахнувся чудотворець. — А як же я?
— Ти мене вчора так напроцедурив, що я й на ноги не здіймуся. Слиш, приїзди ти тепера до мене, сотвори таку милість.