"Але ж ти сам захотiв цього?"
Так, сам. Звичайно, сам. Але...
"Чи, може, ти думав, що тебе вмовлятимуть, на колiнах проситимуть, потiм побiжать до дiда Варави, переконають його, що з переекзаменовкою можна їхати в табiр, i ви з Явою спокiйнiсiнько собi поїдете? Так ти думав?"
Нi. Але...
Так, мабуть, почуває себе людина, що йде за свого друга на тортури, в тюрму, а то й на смерть. Складне, але благородне почуття.
I заради Яви - я готовий. Ви ж просто не знаєте, що то за хлопець Ява, як ми з ним подружили. От я вам розкажу...
РОЗДIЛ IХ,
в якому Павлуша розказує, як вiн подружив з Явою
До четвертого класу я з ним не дружив.
Вiн був уредний.
Так я вважав.
Бо вiн мене при всiх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новiсiньких шевйотових штанях. Менi мама тiльки вранцi у раймазi купила. I тими новiсiнькими штаньми я у самiсiньке рiдке багно сiв. I Ганька Гребенючка так смiялася, так смiялася, що в неї аж булька з носа вискочила.
Я дружив з Антончиком Мацiєвським. Вiн мене малиною частував. У них було багато в саду малини, а в нас не було. А малина з молоком - ви ж знаєте! Я навiть бiльше, нiж вареники з вишнями, люблю.
Я гадав, що дружитиму з Антончиком i їстиму малину аж до старостi Але...
Був сонячний теплий вересневий день Ми сидiли на баштанi i з присьорбом хрумкали кавуни.
Ви не були на нашому баштанi? О-о! Тодi ви нiчого не знаєте Такого баштана нема нiде. Точно! Кiнця-краю не видно. Од обрiю до обрiю. I кавунiв - тисячi, мiльйони... I всi смугастi. Як тигри. Тисячi, мiльйони тигрiв. Я живих бачив у цирку. В Києвi. Але то хiба тигри? От дiд Салимон - баштанник наш - ото тигр! Ох же ж б'ється! Як влупить своєю кiстлявою рукою по штанях - два днi чухаєшся. Вiн чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Вiн любив, щоб ми просили. А ми не любили просити.. Воно не так смачно.
Коротше, ми сидiли на баштанi i хрумкали кавуни. Краденi. Дiда не було. Не було й близько Вiн пiшов у сiльмаг по цигарки Ми бачили. I ми були спокiйнi. Вiн там обов'язково зустрiне якогось свого друзяку, дiда Вараву абощо, i вони заведуться про американських агресорiв чи про реваншистiв аж до смерку. Це вже точно. Дiд Салимон цiлими днями знiчев'я слухав у самотинi на баштанi транзистор "Атмосфера", що купив собi у сiльмазi, i його просто розпирало вiд рiзних новин.
Отже, ми сидiли й хрумкали. Тобто уже й не хрумкали навiть. Один тiльки товстий Гришка Сало хрумкав - той мiг день i нiч їсти. А ми всi сидiли й хукали.
От понаїдались кавунiв! Що називається, од пуза. Далi їсти вже нема змоги - нiкуди.
Ми сидiли пiд величезною горою кавунiв - це вже зiбрали для вiдправки, завтра прийдуть машини.
I їсти несила, i несила кинути цей кавунячий рай - коли ще так пощастить, щоб дiда не було, та й вивезуть же завтра.
Пробували ми у футбола кавуном грати - важко, ноги болять.
Пробували у "вiйни". Виклали з кавунiв на землi вiйськовий об'єкт ворожу укрiплену лiнiю. Взяли в руки по кавуновi - це бомби, - пiдняли над головою i - ву-у-у!. Летять нашi радянськi штурмовики-бомбовики. Пiдлiтають - рреп! рреп! Репаються смугастi бомби, летять врiзнобiч осколки i шрапнель - чорнi слизькi "сємочки", ллється червона кавунова кров...
Побомбили кiлька хвилин, глянули - аж самим страшно стало й совiсно. Червоно-бiло-зелена каша на землi.
- Е, хлопцi! Це вже свинство! Так тiльки фашисти роблять!
- I правда! Давайте не будемо!
Знову посiдали, сопемо.
Подивився тодi Стьопа Карафолька на гору кавунiв i каже:
- Здоровеннецька все-таки! Справжнiсiнька тобi пiрамiда єгипетська.
I раптом пiдхопився:
- Пацани! А давайте заграєм у фараона i єгипетську пiрамiду.
- Га? Що? Кого? - не розшолопали ми.
Стьопу ми не любили. Вiн щодня чистив зуби, робив зарядку i взагалi був свиня. Коротше, вiн був те, що називається зразковий учень: учився на самi п'ятiрки, поводився в школi бездоганно, не бешкетував, не бив вiкон, не вмочав косу дiвчинки, що сидить попереду, в чорнило, не пiдпалював на уроцi "жабку" з кiнострiчки... I цим дуже всiх нас пiдводив.
Бо завжди:
- А от Стьопа, бачиш...
- А чому Стьопа..
- А подивись на Стьопу...
I - лясь! лясь! лясь!
"А щоб тобi, Стьопо, чиряк сiв на носi!" - завжди думалося в такi хвилини.
Але iнодi ми Стьопi прощали за те, що, на наш погляд, вiн дуж-же багато знав. Бо читав день i нiч. I був для нас свого роду ходячим довiдником
От i зараз.
- А що воно за таке - єгипетськi пiрамiди? - жуючи, спитав Гришка Сало.
- Не знаєш, барахольщику? Це такi гробницi здоровущi. В Єгиптi. В них єгипетських царiв-фараонiв ховали Багато столiть тому. Досi стоять, як новiсiнькi, i туристи з усього свiту приїздять на них дивитися.
- Ага, про це у п'ятому класi проходять, я в братовому пiдручнику бачив, - пiдтвердив Антончик.
- А я по телевiзору в кiножурналi, - сказав Вася Деркач.
- Ну й що? - спитав я - А як же грати?
- Як? Хм! - презирливо хмикнув Стьопа. - Виберемо серед нас фараона. Вiн умре, i ми його поховаємо I пiрамiду зробимо. 3 кавунiв.
- А що - це вещ! - У Яви загорiлися очi. - Iнтересно!
- Хлопцi! Да ви що? Тю! - сказав я - На бiса нам у того смердючого фараона! У мертвяка! Теж iще весело - у похорон грати! Ха-ха!... Давайте лучче у прикордонника шпигуна. Я згоден шпигуном!
- Старик! Домовилися - все! - рiшуче сказав Ява. - Давай щитаться, кому фараоном. Ну! Котилася торба з високого горба, а в тiй торбi хлiб-паляниця, кому доведеться, той буде... фараоном.
Я! Так i знав Чуло моє серце.
- Старик! По-чесному! - сказав Стьопа Карафолька. Це ми од київських мисливцiв навчилися говорити один на одного "старик".
Я зiтхнув.
Я був страшенно невезучий У що б ми не грали, менi завжди випадало бути чи то розбiйником, чи злодiєм, чи шпигуном чи фашистом, чи бiляком. Коротше, ворогом. Я вже не пам'ятаю навiть, коли я був нашим, радянським. А я так любив наших! I завжди був ворогом.
- Старик! Нiчого, не хвилюйся! Тобi в коханнi везтиме! Точно! Є така прикмета! - заспокоювали мене хлопцi - Он-до Гребенючка на тебе задивляється.
- Подавiться своїм коханням! Плював я на кохання! Триста лет! з ненавистю цiдив я крiзь зуби й плентався займати свої ворожi позицiї.
I коли Стьопа Карафолька тiльки вимовив слово про ту єгипетську пiрамiду, я вже не сумнiвався, що фараоном буду саме я. I не помилився...
- Ну, то що робить? - сумно спитав я.
- Значить, так, - швидко заговорив Стьопа. - Ти - славний, знаменитий, могутнiй єгипетський фараон. Який хочеш - вибирай: Хеопс... Тутанхамон... Гаменхотеп...
- Гаменхотеп, - байдуже сказав я.
- Прекрасно. О великий i мудрий фараоне Гаменхотеп! - звiв руки до сонця Стьопа. - Ти завоював багато земель, ти пiдкорив багато народiв, ти вписав своє iм'я в iсторiю вiкiв Стародавнього свiту! Але невблаганна смерть пiдстерегла тебе, i от ти вмираєш. Плачте, раби, великий Гаменхотеп вмирає!
Хлопцi завили, як шакали.
- Ну, давай-давай - лягай i умирай, - пiд акомпанемент цього виття сказав Стьопа Карафолька.
Я лiг.
- Прощайся i... - махнув рукою Стьопа.
- Прощайте, - похмуро проказав я. - Не поминайте лихом. Пробачте, мо' що не так. Кланяйтесь мамi, тату, Галинi Сидорiвнi i всiм нашим.
- Обiйдеться! Помирай, помирай швидше! - нетерпляче перебив Стьопа
Я заплющиь очi i голосно зiтхнув - випустив дух.
- О люди! О народи! Великий Гаменхотеп сконав! О горе горе! - так одчайдушне заверещав Стьопа, що менi самому стало страшно i жаль себе.
- Але iм'я його буде славне у вiках! I пiрамiда великого Гаменхотепа збереже для поколiнь пам'ять про нього. За роботу, жалюгiднi раби! За роботу!
I хлопцi заметушилися, обкладаючи мене кавунами. Через кiлька хвилин я вiдчув, що на груди менi навалюється важенний тягар i менi нема вже чим дихати.
- Гей! - скрикнув я. - Давить! Гей! Так я й справдi помру. Гей!