Нелегкі були повоєнні роки, голодні, та все ж то були роки юності, роки студентства, які запам’ятовуються на все життя.
Одного дня-старший товариш, котрий активно брав участь у художній самодіяльності університету, запропонував юнакові роль статиста у театрі імені Лесі Українки. Хоч, як відомо, статистам не дають слів, та грати випало з народними, заслуженими артистами. Хто ж не погодиться на таку роботу, коли ще й у кишенях порожньо? І він подався в театральне мистецтво.
Успіх був шалений! Аншлаг!!! (Звісно, то народних, заслужених осявала слава, проте ж і на статистів упали її відблиски). Таке вражає глибоко. Чи не таке хвилювання проймало ва-сюківських тореадорів на прем’єрі «Ревізора»?! Чи не таким захопленням світилися їхні очі перед виходом на сцену?!
Звісно, безпосереднє прилучення до світу мистецтва подвоює, потроює сили. І юнак з небувалим завзяттям, енергією береться за перо.
Але кому розказати, коли в дорослих такий величезний життєвий досвід, вони пережили страшні роки війни, окупації, невимовні муки, страждання, невигойні рани втрат, пройшли тяжкими фронтовими дорогами а його світ, хоч і з часточкою тих болів, проте дуже маленький, замкнутий у собі. Хіба що спробувати розказати тим, хто не пізнав цього, у кого зовсім малий досвід життєвих вражень і труднощів. Тож юнак пише, пише і випускає одну за одною свої книжки: першу - «Шурка і Шурко», другу - «Це було в Києві», потім «Супутник - ЛІ-РА-3», «Космо-Натка», а там - і казку «В країні Сонячних Зайчиків» .
І ось...
Ви, друзі, звісно, полюбляєте все надзвичайне, неймовірне і, головне, щоб було весело, смішно. Тож письменник Всеволод Нестайко (а про нього ж ми розказуємо), знаючи про це, пише свої повісті й казки, як кажуть, в гумористично-пригодницько-му стилі - з вигадливим сюжетом, смішними ситуаціями, незвичайними пригодами. Ти захопився, смієшся з персонажів, та, перегорнувши останню сторінку, раптом усвідомлюєш, що це ж ти сміявся з самого себе, зі свого боягузтва, зі своєї безпорадності тощо. Але тихо. Ніхто про це не чує і не знає, письменник (спасибі йому!) твого імені не назвав, то мерщій-но глушити в собі, нищити, вбивати ці незугарні риси. А як же інакше? У нашому житті багато такого, що сам не помічаєш, а письменник, дивись, і показав його тобі, ще й посміявся. Тільки весело, незлобиво, і тобі стає легше. А на думку глибоко шанованого Нестайком письменника Марка Твена, «тільки той гумор буде жити, який виник на основі життєвої правди. Можна смішити читача, але то буде пусте заняття, якщо в основі твору не лежить любов до людей». В основі Нестайкових творів лежить любов до дітей. До дітей, яких він знає в житті, які стають прообразами його героїв, і до дітей, які потім стають читачами його творів. У нього все йде від життя і повертається в життя.
Справді-бо, пригляньтеся пильніше до Нестайкових героїв. Ось хоч би й до васюківських тореадорів Яви Реня і Павлуші Завгороднього. Хто вони? Звичайнісінькі бешкетники, зривщи-ки дисципліни, адже стільки «гріхів» на їхньому сумлінні. Проте не поспішайте з висновками, ще й ще придивіться до них, до себе - хіба не було чогось подібного в кожного з вас, якщо навіть ви зразкові школярі. Було, було, і це не біда, говорить письменник, бо життя складне, он навіть дорослі часом роблять помилки, а то й негарні вчинки, а ви ж іще не дорослі, без життєвого досвіду. Найстрашніше - це не сам поганий вчинок, а невміння і небажання самому його правильно оцінити, не чекаючи зауважень вчителя чи батьків. Головне в такій неприємній ситуації - зрозуміти, яка причина того вчинку, які були наміри - лихі чи добрі.
Бачите, васюківські тореадори завжди мають благородні наміри, але через малий досвід і брак знання потрапляють у прикрі ситуації. Проте нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинене, вміють усвідомити свої помилки й стараються більше їх не повторювати, хоча ж частенько зразу із позиції доброго наміру вигадують і знову здійснюють нову «авантюру»...
Герої Нестайкових творів не поділяються на лише гарних -позитивних та лише поганих - негативних, вони такі, які бувають у житті,- у кожного є щось добре, і того доброго більше, ніж не зовсім доброго. Вони активні, а тому-то можуть помилятися, потрапляють у кумедні ситуації (це і у вас, і у нас викликає сміх), але ж вони ростуть, набираються досвіду, стають іншими, кращими. І вони вам починають подобатись, і вам стає радісно й весело у їхній компанії, бо, читаючи, ви самі потрапляєте на сторінки книжки, в гурт її персонажів, спілкуєтесь зі своїми літературними друзями, такими ж, як і ваші однолітки, вам і видається, що все це відбувається з вами...