— Зрештою, не я віддаю накази.
— Так, але штрафуєте ви!
— Я виконую свій обов'язок! — вигукнув ображений синьйор Мелетті.
— Ну, то йди сюди, Маріє Граціє, приміряй черевика… Що, він тобі завеликий, моя дорогесенька? Лізь назад у постілечку, мамине шпигунятко. А тепер черевичка хочу поміряти я сама!
— Але, синьйоро Матільдо, наказ стосується тільки дітей!
— Еге ж, он ви які! Воювати з невинними дітками ви просто мастаки… Побачимо, як ви впораєтеся зі мною!
— Схаменіться, синьйоро Матільдо! Ви геть порвете черевичка!
— Я? Таж я легка, мов пір'їнка! Важу тільки сто двадцять кілограмів. Ось кину все та відкрию на ярмарку балаган під вивіскою «Жінка-гармата». Зароблю куди більше грошей, аніж прислуговуючи отут кожному.
Вибух реготу перекотився сходами. На площадки визирнули і ті мешканці, котрі не брали участі в цьому спектаклі. Вийшли на сходи й синьйора Чечілія з Паоло та Рітою.
Синьйора Чечілія, побачивши, що її чоловік воює з воротаркою, хутко збігла вниз допомогти йому. Паоло спустився за нею, а Ріта, звісно, слідом за Паоло. Дівчинка вже передчувала щось лихе. Вона перша побачила, що суперечка вирує навколо її черевичка.
— Зараз я його таки приміряю! — оголосила синьйора Матільда всьому збіговиську.
І, скинувши пантофлю, стала впихати свою слонячу ногу в черевичок.
— Великий палець уліз! — переможно сповістила вона. — А зараз, дивіться, і решта влізуть.
Тут раптом втрутилася синьйора Чечілія.
— Стій, що ти робиш? — закричала вона.
— Приміряю черевичка — за наказом твого чоловіка!
— Чи ти не бачиш, що це Рітин черевичок?! Що за безглузді жарти ви тут витинаєте?
Синьйор Мелетті роззявив рота і вкляк приголомшений.
Синьйора Матільда, навпаки, так зайшлася реготом, що мало не задихнулась із сміху, і якійсь добросердій сусідці довелося бігти по склянку води.
— Кінець кінцем поясниш ти мені, що тут діється? — закричала синьйора Чечілія, вхопивши чоловіка за плечі.
— Військова таємниця… — ледве промурмотів Хитромудрий Одіссей.
— Де ти знайшов цього черевика? І що це за комедія?
— Помовч. Не змушуй мене говорити!
Зрештою поліцейський отямився і, глянувши довкола з професійною суворістю, крикнув:
— Розійтись! Спектакль закінчено!
Перший, хто без заперечень послухався його, був Паоло. Він непомітно прослизнув у двір і накивав п'ятами. Ріта й собі хотіла втекти слідом за братом, але батько встиг схопити її за руку.
— Ану ж, ходімо додому та розберемось як слід! Ріта якось видерлась із батькових рук і сховалася за маму. Та ще нічого не розуміла і продовжувала обурюватися:
— Погляньте-но, як ця льоха попсувала черевичка нашої Ріти! Але нічого, сміється той, хто сміється останній!
В жертву науці
Синьйор Мелетті ще кілька хвилин розганяв цікавих і робив лад на сходах, а коли зійшов нагору до свого помешкання, то виявилося, що двері зачинено зсередини на ланцюжок.
— Відчини! — крикнув він дружині. — Іменем закону!
— Якого ще закону! Що ти хочеш з нею робити, з бідною дівчинкою?
— Ти краще у неї спитай, що вона накоїла! Спитай-но у неї, де і коли вона загубила свого черевичка! І впусти мене, а то всі сусіди почують.
Це переконало синьйору Чечілію. Вона зняла ланцюжок і прочинила двері. Проте, перш ніж впустити чоловіка, вона уважно подивилася на нього, намагаючись відгадати його наміри. Обличчя синьйора Мелетті було звичайне, хіба що, мабуть, трохи заклопотаніше, ніж завжди, але все-таки без помітних слідів божевілля.
— Добре, заходь. А ти перестань пхикати!
Останні слова стосувалися Ріти, яка невтішно ридала.
— Наша дочка — шпигунка! — вигукнув синьйор Мелетті. Він важко опустився на стілець і, розмахуючи черевичком, додав: — У мене є докази!
— Які докази? Дірки? Вони доводять тільки, що бідній Ріті давно пора купити нові черевички!
— Нічого ти не розумієш…
— А чого ж це я не розумію?
Синьйор Мелетті розказав усе, що стосувалося черевичка: як його знайдено в забороненій зоні, як запідозрено, буцімто марсіяни використовують дітей для збирання відомостей, як він, зрештою, ходив по будинках і приміряв черевичок.
— Я нітрохи не сумніваюся, — скінчив він, — що наша дочка працює на марсіян!
— Але ж це не марсіяни! — не витримала Ріта, витираючи сльози об мамину спідницю.
— Ось бачиш? — гаркнув Хитромудрий Одіссей. — Вона знає, хто вони. Отже, ти була там і бачила їх! І загубила черевичка, як виходила з космічного корабля.
— Але ж це не космічний корабель! — заперечила Ріта. — Це торт!