— Тоді я краще зватиму вас професор Джепетто.
— А хто це Джепетто?
— Як! Ви не знаєте казки про Піноккіо?
Професор Дзета мусив признатися, що ніколи не чув про таку казку.
Паоло, не гаючися, став розповідати йому славетну історію про Буратіно. Але професор слухав його недовго.
— Що, по-твоєму, оце все? — спитав він хлопчика, роблячи широкий жест рукою.
— Це прегарний торт, професоре! — відповів Паоло. — Найбільший і найнезвичайніший з усіх, які я будь-коли бачив! Летючий торт, найбільший з усіх летючих предметів, що будь-коли плавали у повітряному океані!
— Отже, торт! А я думав, що збожеволів, коли дібрав, що воно таке. Гадав, що то мені марення такі маряться: шоколадні, кремові, фісташкові… На жаль, це дійсність, гірка дійсність! Торт, не що інше, як безглуздий звичайнісінький торт!
— Безглуздий? Звичайнісінький? Гірка дійсність?
Професоре, що ви кажете?!
— Тобі цього не збагнути.
— Даруйте, але на шоколаді я чудово розуміюся і можу вас запевнити, що він першосортний.
— Це так. Він навіть не радіоактивний.
— Звідки ви знаєте?
— Я маю лічильника, там, у моїй печері. Лічильника Гейгера. Знаєш, що це таке?
— Прилад для вимірювання радіоактивності.
— Цілком вірно. У всьому цьому велетенському безглуздому торті немає ні краплі радіоактивності. Я прорив його вшир і вглиб, я обстежив його за радіусом у двадцятьох напрямках, виміряв поверхню, масу… І скрізь нульова радіоактивність! Ось чому я мало не збожеволів!
— Стривайте, а хіба це так погано, що торт не радіоактивний? Адже його можна спокійно їсти!
— Повторюю, тобі цього не зрозуміти.
— Тоді поясніть мені, в чім річ.
— Я поясню все, що зможу. Деяких подробиць, природно, я тобі не відкрию — це державна таємниця. Почну хоча б із того, що я вчений-атомник.
— Наш, із Землі?
— Так, так, звичайно. Ти й сам це бачиш.
Найпрекрасніша помилка в світі
— Близько шести місяців тому, — почав свою розповідь професор Дзета, — уряд доручив мені вивчити деякі незвичайні властивості атомного гриба. Ти знаєш, що таке атомний гриб?
— Навіть каміння це знає. Величезна отруйна хмара, яка утворюється після вибуху атомної бомби. Правильно?
— Десь так. Ця хмара має форму величезного гриба. Як відомо, цей гриб стає здобиччю вітрів: вони несуть його, куди хочуть…
— Отруюючи повітря, дощові хмари — все, що трапиться по дорозі. Чудово придумано, щоб сіяти згори всілякі хвороби!
— Проте уяви собі, що більша частина атомного гриба розчиняється в атмосфері, і він не діє так згубно, як міг би.
— Тим краще!
— Це як на кого. Мій хлопчику, ти нічого не тямиш в економіці. Навіщо втрачати дорогоцінну речовину?
— Ви, мабуть, хотіли сказати шкідливу речовину?
— Шкідливу — теж правильно. Мій уряд заклопотаний іншим. Якщо ми знайдемо спосіб керувати атомним грибом, то зможемо пересувати його в атмосфері, як і куди нам заманеться. Атомна хмара обертатиметься навколо земної кулі, мов маленький Місяць, і ми примушуватимемо її спускатися у потрібному місці на певну висоту, потім знову підійматимемо вгору і скеровуватимемо на іншу ціль. Подумай, адже тоді одна атомна бомба виконає таку роботу, начеб у нас їх був цілий склад!
— Яка розкіш! — вигукнув Паоло. — Просто чудово! Уявляю, що то буде за радість для тих, кому на голову впаде атомна бомба, а потім ще й атомний гриб із доставкою додому! Знаєте, професоре, непогано придумано!
— Це робиться задля економії, — відповів професор цілком серйозно, не відчуваючи іронії Паоло.
— Скажіть, професоре, а чи не. більше економії було б, якби зовсім не робити атомних бомб?
— Цього тобі не збагнути. Це пов'язано з політикою. А я політикою не цікавлюсь. Я тільки вчений. Вірніше — лихо мені! — був ученим…
— Ну, а що ж далі? Уряд вам доручив…
— Так, і я відразу взявся за роботу, щоб створити керованого атомного гриба. Не буду тобі розповідати, скільки я провів дослідів і якого це коштувало поту…
— …і яких грошей! — додав Паоло.
— Одне слово, місяць тому я вирішив, що знайшов розв'язання проблеми. Передав креслення на завод, особисто прослідкував за всіма стадіями виробництва бомби, яка мала бути використана для головного випробування. Чарівна бомба повинна була вийти, скажу я тобі!
— Чарівна?
— Так, просто незвичайна! Найпрекрасніша атомна бомба, яку будь-коли робили: вищої якості матеріал, елегантна обробка, безвідмовне устаткування. Пригадую свято, влаштоване з нагоди закінчення робіт над бомбою… Урочиста церемонія!.. Бризки шампанського!.. Солодощі!.. Зворушливе було свято! Міністр безперестану тис мені руку. Він був такий захоплений, що вкинув у бомбу тістечко. Знаєш, таке тістечко, начинене шоколадним кремом. Посміялися з того та й по всьому. Адже нічого особливого не сталося. Не могло ж тістечко пошкодити механізм бомби. Принаймні я так думав. Тепер — лихо мені! — я вже іншої думки. Нарешті настав день головного випробування. Бомбу треба було скинути з літака і підірвати на висоті десяти кілометрів над землею, чи то пак, над морем. Було погоджено, що я особисто стежитиму з літака за атомним грибом і керуватиму ним з півгодини, а потім спрямую у визначене місце в океані.