— Дай сюди!
Але Дзорро, побоюючись, що доведеться ділити ласий сніданок, миттю знищив булку.
Паоло вийшов на балкон із рішучим наміром навчити пса шанувати господаря, але те, що він побачив, змусило його забути і про пса, і про булку.
— Ріто! — крикнув він. — Іди мерщій сюди! Ріто!
— Що там? — відповів заспаний голосок.
— Іди подивись! Та хутко!
— Що, вже час до школи?
— Ти ж чудово знаєш, що сьогодні не треба йти до школи!
Почувши таку звістку, дівчинка відразу встала і вибігла на балкон. В ту ж мить завила сирена — на площу Трулло приїхали пожежники.
— Ой мамо, пожежа!
— Яка там пожежа! Подивись-но вгору!
— Пхе, яка бридка хмара! Напевно, буде гроза.
— Ти дурна як пень. По-моєму, це звичайний космічний корабель.
— Корабель?!
— Ти справжнісінький неук! Не розумію, чого тільки тебе навчають у твоєму другому класі!
— Того самого, що й тебе у твоєму п'ятому. А пожежники підійматимуться туди вгору по драбині?
— Еге ж, пожежники… Гаситимуть місяць… Так високо підіймаються хіба що космонавти!
— Я все зрозуміла. Поклич мене, коли почнуть підійматися. А я піду почищу зуби.
І Ріта пішла до ванної кімнати. Вона вирішила, поки немає мами, помити голову ляльці. Паоло не спиняв її, вважаючи за марне продовжувати розмову з таким невігласом. А на площі тим часом щохвилини відбувалося щось нове. Слідом за пожежниками в передмістя примчали поліцейські машини. А що там ще суне вулицею, яка веде з Рима? Панцерники! Один, два, три… А далі танки! Один, другий… Може, й гармати везуть? Так, і гармати. Хай йому дідько, навіть ракети!
«Скидається на великий парад», — подумав Паоло, тремтячи з хвилювання.
Однак найцікавіше було дивитися на величезний загадковий предмет, що займав півнеба. Можна було визначити на око його величину — десь близько кілометра в діаметрі. Тінь, яка падала від предмета на брудні дахи будинків, на вулиці, заповнені панцерниками і танками, пригнічувала і ніби погрожувала чимось.
«Чи, бува, не почалася війна?» — подумав Паоло.
Прилетів звідкілясь вертоліт, схожий на металевого дзизкучого комара. Він наблизився метрів на сто до того предмета і став поволі кружляти навколо нього, ніби шукав, де б його найзручніше вжалити.
«Ось побачиш, дасть він тобі!» — подумав Паоло, стаючи на бік сильнішого супротивника. А Дзорро дзявкотів та жалібно повискував.
— Злякався, правда? — спитав Паоло і, нахилившись до пса, почухав йому спину.
— Увага! Увага! — загримів у цей час голос із гучномовця, установленого на одній із поліцейських машин. — Просимо населення зберігати спокій. Військове командування повністю контролює становище. Оголошується стан тривоги. Ніхто не повинен входити в передмістя Трулло або виходити за його межі, поки не буде нового розпорядження. Повертайтеся до своїх домівок, спускайтесь у підвали і спокійно чекайте наказу.
— Увага! Увага! — знову почав гриміти гучномовець.
— Що там кажуть? — спитала Ріта з ванної.
— Та нічого.
— Як нічого? Такий гармидер — і нічого? Мені здається, знову якась реклама. Подивись уважно, чи не роздають якихось подарунків. Минулого разу, коли роздавали паперові кульки, ти не погукав мене вчасно.
Ріта вийшла на балкон, старанно витираючи рушником сухі, мов перець, оченята, аби показати братові, що вона вмилась як слід.
Паоло обернувся до сестри, щоб сказати їй щось, коли це раптом якась тінь промайнула по небу. Може, птах? Ні, тінь була надто велика.
— Лягай! — крикнув він і сам упав на підлогу, охопивши за плечі перелякану Ріту, яка теж кинулась на підлогу.
— Одначе що сталось?
Цієї миті щось упало прямісінько в правий куток балкона, за метр від руки Паоло і за тридцять сантиметрів від лапи Дзорро, який, гарчачи, позадкував назад. «Щось» не вибухнуло, почувся тільки м'який звук «ляп!». Воно залишилося лежати там, поміж двома горщиками з геранню. Паоло зиркнув на нього крізь пальці, якими закривав собі обличчя. Воно мало колір предмета, який завис у небі. Це не бомба. Може, якесь послання?
— Я боюсь! — прошепотіла Ріта. — Давай і ми спустимося у підвал.
— Тоді ми нічогісінько не побачимо і не дізнаємося.
— Але ж мені страшно. І ще, ти ж чув, що сказали…
Голос із гучномовця монотонно повторював розпорядження. Машина повільно рухалася вулицями, зупиняючись біля кожного будинку. Паоло розумів, що підійти до цього металевого предмета, який упав на балкон, його обов'язок. Він повинен по-науковому обстежити його.