— Ой, це ж просто чудо! Хто його зробив?
І синьйора Чечілія теж накинулася на торт. Це ж саме робили тепер тисячі інших матерів. Вони їли торт під оплески дітей, що вже давно забули про потиличники.
— А Паоло? Де наш Паоло? — спитала раптом синьйора Чечілія.
Ось і Паоло.
На цьому бенкеті він, певно, був єдиним гостем, що нічого не їв.
Він давно вже наївся і тепер, щасливий, ходив по торту, допомагаючи професорові Дзеті.
— Мамо!
— Паоло, радосте моя!
— Познайомся, це професор, який зробив торт!
— Смачного вам, синьйоро!
— Чудовий торт, професоре, справді чудовий! Пречудесний! Вітаю вас!
Професор Дзета вже й сам став думати, що його торт все-таки вийшов на славу. Професор дивився на тисячі дітей та матерів, які радісно полуднували незвичайним тортом, і на очах йому виступили сльози.
Жоден найуспішніший дослід не приніс йому стільки щастя, стільки втіхи, як цей невдалий експеримент із атомним грибом. Напевно, й справді буває так, що іноді вчаться на помилках.
Поволі вечоріло. Уже один по одному вирушали назад, до міста, окремі гурти дітей та жінок. Майже всі несли з собою великі шматки торта; жінки подумали про чоловіків, діти — про бабусь і дідусів, про своїх собак та котів, навіть про канарок.
Тепер торт уже зовсім утратив свою початкову форму. Тут і там лишилися тільки окремі шматки: острівці шоколаду, гірки марципана, озерця лікеру…
— Беріть, беріть усе! — припрошував професор Дзета. — Забирайте з собою, не засмучуйте мене, прошу вас!
А в цей час на горб уже сходили солдати, пожежники та поліцейські.
Йдучи додому, жінки пригостили їх тортом, і тепер вони самі вже поспішали нагору — покуштувати «космічних» солодощів.
— Вперед, братці! — кричав професор Дзета. — Попереду торт! Його ще лишилося кілька центнерів. Вперед, синьйоре генерал! Прошу, сідайте до столу. Я вам усе потім поясню, а зараз подумайте про вашу дружину та діточок!
Але ця порада була зайва: генералові дружина й діти були давно вже тут, на місці бою. Уявляєте, яка радісна була зустріч із чоловіком і батьком.
Одне слово, торта вистачило на всіх, крім професора Россі та професора Теренціо, які перебували в лікарні й лікувалися там від страху.
Чималий шмат припав і синьйорові Мелетті, коли синьйора Чечілія, Ріта й Паоло прийшли до школи, щоб визволити його.
Лишився шматок і для мене — тому що я прийшов останній, а ще тому, що мені треба було усіх розпитати, щоб згодом розповісти вам по порядку все, що трапилося того дня в Трулло.
А торта ще багато зосталося на горбі Монте Кукко. Торта вистачить на всіх, якщо одного чудового дня люди змовляться і почнуть замість атомних бомб робити прекрасні торти!