Демон смерті у мене заложницю взяв,
Щоб Аїду її передати.
ХОР
Строфа І
890] Не стій же, йди!
Далі, в темний закут.
АДМЕТ
Гай-гай!..
ХОР
Твій біль - гідний потоків сліз. [52]
АДМЕТ
Ой-ой!..
ХОР
Туга гнітить тебе, це ж видно.
АДМЕТ
Авжеж...
ХОР
Померлій чим зарадиш ти?
АДМЕТ
Гай-гай! Лишенько!..
ХОР
Ніколи вже
Не глянеш ти в очі жони...
У них - день твій згас, потьмаривсь.
АДМЕТ
Ти сказав - мов по серці ножем полоснув:
Чоловікові втратити вірну жону -
Чи буває щось гірше? Якби-то знаття -
900] Не вінчався б, у дім цей не вів би її!
Нині заздрю всім тим, котрі без сім'ї:
Лиш одне в них життя; побиватись над ним
Не така вже біда.
А як діти хворіють, а ще коли в дім
Увірвалася смерть: як дивитись на це?..
Таки легше встократ без жони, без дітей
Самотою свій вік вікувати.
ХОР
Антистрофа І
Тебе в глухий
Кут загнала доля.
АДМЕТ
Гай-гай!
ХОР
910] І все ж... Межі й у туги є...
АДМЕТ
Ой-ой!..
ХОР
Важко знести таке... А треба... [53]
АДМЕТ
Ох-ох!..
ХОР
Кріпись: не перший ти жону...
АДМЕТ
Біда мені!
ХОР
Похоронив:
У кожного - лихо своє,
В свій час горя всяк зазнає.
АДМЕТ
Де ж то міра печалі, де болю межа
По близьких, що в землі?
О навіщо ти став на дорозі мені,
Коли в гріб, у прогалину темну, ступить
920] Я хотів - і при ній, незрівнянній, лягти?
Не одну б тоді - дві найвірніші душі
Міг отримать Аїд, як лиш темним човном
Подолали б ріку попідземну.
ХОР
Строфа II
Мій родич, тямлю, колись
Утратив єдиного сина -
Як тут сліз не лити?
Але горе те стійко,
Залишившись бездітним, усе ж терпів,
Хоч біліли вже скроні:
930] Не був тоді дужий -
На схилі віку.
АДМЕТ
І як тепер, доме мій, в тебе ввійти?
Як тут жить, коли доля вже нині не та,
Що колись? Ой, не та вже, далеко не та!
Між ясних смолоскипів пелійських тоді,
Між весільних пісень я ступав на поріг,
Простягнувши правицю жоні дорогій.
А за нами - веселий, співучий похід,
Що вітав нас - дружину Алкесту й мене,
940] Бо ж обоє ми знатні: вступивши у шлюб,
Поєднали ми два найславніші роди.
А тепер замість пісні весільної - плач,
Замість одягу світлого - чорний убір
Супроводять мене,
Удівця, до порожньої спальні. [54]
ХОР
Антистрофа II
Хоч тяжко впав той удар
На тебе, улюбленця долі, -
Спас життя ти й душу.
А що вмерла дружина,
950] І тебе залишивши, й любов твою, -
Не дивниця: стільком же
Найдорожчу дружину
Брав демон смерті.
АДМЕТ
Жони моєї долю, як не дивно це,
Вважаю, друзі, від моєї кращою.
її ж ніякий біль вже не дійматиме,
Межу поклала славно не одній біді.
А я, хто мав умерти, відкупившися,
Живу нікчемно. Лиш тепер утямив те.
960] Ввійти в господу, кажеш. А чи зважуся?
Кого окликну? Хто мене окликне там,
Мені зрадівши? Де там притулитися?
Від пустки, від мовчанки утікатиму,
Як лиш на ложе гляну осамітнене
Й на крісло, де сідала, на запилену
Долівку в домі... Діти ж до колін мені,
Оплакуючи неньку, припадатимуть,
Ридатимуть і слуги по добродійці.
Такі-то справи дома. Й поза ним біда:
970] Гнітитимуть весілля фессаліянок,
Жіночі свята: там - Алкести подруги...
Вже від самої думки серце крається.
Неприятель зловтішно у мій бік кивне:
«Живе поганець! Вмерти не наважившись,
Занапастив дружину, підло сам зате
З Аїду вирвавсь. То це муж? Ганьба одна!
Та ще й батьків паплюжить, а від смерті, бач,
Утік». І горе, і неславу матиму.
Чи варто, друзі, жити, щоб тягар нести
980] Подвійний: і зневагу, і журбу свою?..
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа І
Мені - й музи відомі,
Я - ще й вище в думках злітав,
Мудрість пив з багатьох джерел, - [55]
Сил, грізніших, ніж Доля,
Не знайшов. Не врятують тут
Ні фракійські таблиці
Із словами Орфея,
Ні ті ліки, що світлий Феб
Асклепіадам дав їх,
990] Щоб рятівними були
Для роду людей стражденних.
Антистрофа І
Лиш ти, Доле, байдужа
До приношень. Лишень одна
Ти не дбаєш про вівтарі.
Будь до мене ласкава,
Як раніше, володарко.
Навіть Зевс, як рішив щось, -
Те вершить через тебе.
Й те, чим халіби прославились,
1000] Гнеш ти - могуть заліза.