Воля ж сувора твоя
Ні перед чим не гнеться.
Строфа II
Долі й тобі, знай, не вблагать:
Руки твої - в путах.
Ради нема, кріпися:
З пітьми до сонця
Мертвих не повернуть плачем.
Таж навіть безсмертних діти
В смертній імлі тонули.
1010] Нам мила була живою,
Нам мила й тепер, покійна.
Зразком благородства сяє
З тобою поєднана шлюбом.
Антистрофа II
Хай гробівець, де її прах,
Не гробівцем - храмом
Нам і мандрівцям буде.
Стане прохожий
Шанобливо й таке шепне:
«Колись замість мужа вмерла,
1020] Нині ж вона - богиня.
Уславлена будь повіки,
Мені ж посприяй, блаженна».
Ось так молитовно кожен
Прихилить чоло над нею. [56]
ПРОВІДНИК ХОРУ
Але до твого дому - чи здалось мені? -
Адмете, син Алкмени наближається.
ЕКСОД
Входить Геракл. За ним жінка, вкрита довгим покривалом.
ГЕРАКЛ
Із другом слід, Адмете, вести бесіду
Відверто і докорів не замовчувать.
От я, тебе заставши у журбі тяжкій,
1030] Вважав за гідне свою дружбу виявить.
Однак не сповістив ти, що покійниця -
Твоя дружина. Гойно пригощав мене,
Вдавав, що ти стороннім горем зайнятий.
Чоло звінчав я миртом, у зливать почав
Богам в оселі, смутком переповненій.
До тебе, скажу прямо, маю жаль за це,
Та годі. Твого болю не ятритиму.
А з чим сюди прийшов я, повернувсь чому -
Скажу. Цю жінку, друже, збережи мені,
1040] Аж диких коней приведу я з Фракії,
Володаря бістонів умертвивши там.
А ні (цього, одначе, хай не трапиться!) -
Тобі й твоїм домашнім слугуватиме.
Вона нелегко перейшла до рук моїх:
Мандруючи, потрапив я негадано
На грища, гідні поту і напруження.
Ця жінка - нагорода: переміг я там.
Хто у легких змаганнях першість виборов -
Брав коней; хто у важчих - боротьбі або
1050] В бою кулачнім - той биків отримував;
А хто в найважчих - жінку. Опинившись там,
Не міг я, зрозуміло, стати осторонь.
Тож заопікуйсь нею, іще раз кажу,
її ж бо я не викрав - у змаганні взяв.
За це колись, можливо, ще й подякуєш.
АДМЕТ
О ні, не із зневаги, не з ворожості
Я смерть жони від тебе приховать хотів:
До болю біль додався б, коли в іншу б ти
Пішов господу: сліз уже без того я
1060] Пролив чимало, по жоні сумуючи.
А жінку цю, благаю, комусь іншому
Довір із фессалійців, хто в журбі такій,
Як я, не був ще. Не один же приятель
У тебе в Ферах. Не нагадуй бід моїх. [57]
Чи ж я від сліз би втримавсь, її маючи
Перед очима? Ні. Страждань стражденному
Не додавай. Нещастя, бачиш, гне мене.
Та й де ж у домі, молодій, тулитися?
Що молода - з постави бачу, з одягу.
1070] Чи між чоловіками, юнка, житиме?
Та чи зуміла б, серед них буваючи,
Плекати цноту? Юнака - не стримати.
Це ж про твою, Геракле, справу мова йде.
А чи покій дружини відпустити їй?..
Та як в Алкести ложе я слугу вкладу?
Ганьба подвійна буде: говоритимуть,
Що я, дружину-рятівницю зрадивши,
Спішу ділити ложе із молодшою;
Ну, а покійна? Чи ж не їй насамперед -
1080] Моя турбота й шана? При тобі кажу,
Хто б не була ти, жінко. Так-бо схожа ти
На вмерлу, на Алкесту, з виду, з постаті!
(До Геракла).
О горе! Забери з-перед очей моїх
Цю жінку! Хто вже вбитий - не вбивай того!
Дивлюсь на неї - а жона ввижається.
1 серце рветься, і з очей потоками
Струмлять пекучі сльози. Ох, біда мені!
Тяжкої втрати гіркість чую наново...
ПРОВІДНИК ХОРУ
Такій-от долі справді не позаздрити,
1090] Та вже як бог дає щось - брати мусимо.
ГЕРАКЛ
Якби ж то міць у мене аж така була,
Щоб міг Алкесту, прислужившись другові,
З осель сумних до сонця нині вивести!
АДМЕТ
Бажання, вірю, щире, - нездійсненне лиш,
Бо хто помер, той сонця вже не зрітиме.
ГЕРАКЛ
Тому, як тужиш, то і в тузі міру май.
АДМЕТ
Повчати легше, ніж біді зарадити.
ГЕРАКЛ
А що ж то з того, як весь вік ридатимеш?
АДМЕТ
Нічого, звісно. Та люблю - й сльоза бринить. [58]
ГЕРАКЛ
1100] Так-так... Любити мертву - значить плакати.
АДМЕТ
Пропав я! Що й казати?.. Тут і слів нема.
ГЕРАКЛ
Дружину вірну втратив. Хто ж перечив би?
АДМЕТ
А водночас із нею - до життя снагу.
ГЕРАКЛ
Ще свіжа рана. З часом - зарубцюється.
АДМЕТ
Хіба що час до смерті ти прирівнюєш.
ГЕРАКЛ
Тебе вспокоїть інша... Буде шлюб новий...