Край, що не раз давав
Вірний захист друзям,
Тебе, дітовбивцю, прийме,
850] Не гідну між чистих бути?
Подумай про весь цей жах,
Подумай, кого вбиваєш!
Навколішках всі ми тебе
Благаємо - не губи
855] Діток безневинних.
Антистрофа 2
Де візьме зухвальства твій дух,
Як посягне рука.
В серце власним дітям
Удар спрямувать жахливий,
860] І як їм увічі глянеш?
Чи, смерть несучи, й сльози
Не зрониш? О ні, не зможеш
Безжалісну руку втопить [89]
В крові діточок твоїх,
865] Що молять пощади.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
ЯСОН
(виходить з палацу)
Ось я прийшов на заклик твій. Хоч ти
На мене й дивишся вороже, радий я
Дізнатись, чим ще можу догодить тобі.
МЕДЕЯ
Пробач мені, Ясоне, все, що досі я
870] Наговорила. Не суди й гарячності
Моєї - за кохання, що єднало нас.
Подумала я - й лаю вже саму себе;
Чого б, нещасна, сердилась я й гнівалась
На тих, хто в добрій допоміг пораді нам,
875] Чого б на владців краю цього дихала
Ворожістю й на мужа, що для нашого ж
Добра взяв владарівну, щоб діткам моїм
Братів державних дати? Чи не час мені
Свій гнів спинить? Чи ж не боги сприяють нам?
880] Нема діток і в мене. Чи забула я,
Що в чужині, вигнанні, і без друзів ми?
Це зваживши, збагнула - нерозсудлива,
Як піддалась безглуздо свому гніву я!
Тепер хвалю тебе я, був розважний ти,
885] Нам те родство надавши, я ж дурна-таки, -
Було б мені в тих задумах сприять тобі,
З тобою разом готувать весілля те.
Й радіть, що твоїй жінці слугуватиму.
Та що тут говорити - всі жінки такі.
890] Тобі ж не слід нас у лихім наслідувать
Й на глупство нам відповідать глупотою.
Та менше з тим, я визнаю - дурна тоді
Була я і нарешті схаменулася.
(Звертаючись у бік палацу).
Гей, дітки, вийдіть з дому, любі дітоньки,
895] Мерщій сюди, озвіться й привітайтеся
Із татком нашим і змініть на любощі
Колишню зваду так же, як і матінка.
Вже мир настав між нами, гнів минувся вже!
(Підходять діти із своїм доглядачем).
Рук доторкніться таткових!
(Діти простягають до тата свої рученятка).
(До себе). [90]
Ой лишенько!
900] Тож горе потайне з думок не йде ніяк...
Чи довго ще вам жити, дітки, й рученьки
Ці простягати? Ох, моя недоленько!
Готова я ридати, страху сповнена...
( Схаменувшись).
Тепер, коли ми з батьком помирилися,
905] Не можу сліз гірких на лицях стримати.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
І в нас з очей пекучі сльози ринули.
Коли б тут лиха гіршого не сталося.
ЯСОН
Це добре, жінко, та не ганю й давнього.
Жона, звичайно, гнівна, якщо муж собі
910] На стороні десь горнеться до іншої.
Але змінила думку ти до кращого,
І хоч не зразу, а збагнула, що для нас
На користь - так і слід жоні розсудливій.
(Звертаючись до дітей).
То знайте ж, дітки, - тато не забув про вас.
915] А щиро дбав із поміччю богівською.
Колись, я певен, на землі корінфській ви,
З братами поруч, поміж перших будете.
То підростайте ж! За все інше дбатиме
Ваш батько й хто з-поміж богів зласкавиться.
920] Я хочу вас побачити змужнілими
І підступів ворожих переможцями.
(До Медеї).
Чого ж ти знову слізьми умиваєшся
Й, лице від мене одвернувши білеє,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
(намагаючись себе опанувати)
925] Та ні, нічого... Про діток я думала.
ЯСОН
Спокійна будь! Про долю їх подбаю я.
МЕДЕЯ
Авжеж. Чи можу я тобі не вірити!
Але ж я квола жінка і до сліз тонка.
ЯСОН
Чого ж ти, бідна, так діток оплакуєш? [91]
МЕДЕЯ
930] Я ж їх родила. Як бажав ти щастя їм,
Мене взяв острах, чи воно ж так збудеться?
(Цілком заспокоївшись).
Отож про що я мала попросить тебе,
Одне ти знаєш, вислухай і друге ще.
Коли мене державці хочуть вислати
935] 3 країни, то й для мене, мабуть, краще це,
Щоб ні тобі не бути перешкодою,
Ні владарям, коли їм осоружна я, -
Піду з країни цеї я вигнанкою,
Лиш діти під твоїм зростали б доглядом, -
940] Проси Креонта, щоб не гнав з країни їх.
ЯСОН
Не знаю, чи послухає, та спробую.
МЕДЕЯ
Скажи й дружині, щоб благала батечка
Свого - не виганяти з цього краю їх.
ЯСОН
Гаразд, я певен, що її умовлю я.
МЕДЕЯ
945] Якщо жіноче серце в неї в грудях є,
В важкій цій справі я й допоможу тобі -
Через діток дарунки їй такі пошлю -
Одіння тонкоткане й золотий вінок -