Щоб пом’якшити удар від такого рішення, цар вирішує зробити Івана Мазепу князем Священної Римської імперії. З цією метою в Посольському наказі було сфабриковано листа до імператора Йосифа I про те, що нібито Мазепа сам просить про князівський титул. Після відправлення цього листа до Відня Петро I доручає німецькому дипломату барону Генріху фон Гуйссену вирішити питання про князівський титул для гетьмана Мазепи.
Сфабрикований лист, написаний нібито гетьманом Мазепою, зберігся в австрійському державному архіві. Він був досліджений Теодором Мацківом і Орестом Субтельним, які, зробивши графологічну експертизу підпису на цьому листі із справжніми підписами гетьмана Мазепи, прийшли до висновку, що лист підписав не гетьман Мазепа. Також почерк написаного листа не збігся і з почерком Пилипа Орлика, який писав усі гетьманські листи.
І все ж за допомогою барона Генріха фон Гуйссена Іван Мазепа отримує титул князя. Надання княжої гідності Мазепі було правочинним і без того, отримав він свою чи не свою княжу грамоту, тому що про князівській титул Мазепи в Європі було загальновідомо. Англійський посол у Відні Філіп Медовс писав у своєму звіті за 26 грудня 1708 року, що «свого часу цар постарався для генерала Мазепи отримати гідність князя Священної Римської імперії як винагороду за його службу в минулому». Популярний німецький журнал «Ной ерефнетер гісторішер Більдерзаль» у виданні за 1710 рік, згадуючи про Мазепу, писав: «Князь Мазепа як начальник і полководець козаків».
Гетьман Мазепа, знаючи про інтриги Меншикова і Петра I, в розмові з Пилипом Орликом сказав: «…Я сам добре знаю, що вони задумали зробити зі мною і з усіма вами: мене хочуть задовольнити гідністю князя Римської імперії, всю старшину викорінити, наші міста забрати під свою владу, поставити в них своїх начальників та губернаторів… Меншиков просив у царя для себе Чернігівське князівство, через яке він пробиває собі дорогу до гетьманства».
Коли б автор називав глави свого роману, то цю неодмінно нарік би так:
Се почалося задовго до Мазепи, у ті часи, коли Україну в Європі називали Країною козаків. У ті часи, коли історію стародавнього світу заступило Середньовіччя – після падіння Римської імперії. У новій історії український народ на зламі формацій опинився у непростих умовах, адже його південно-східні кордони починаючи з ХV століття терзали татарські орди. І не було кому тоді захищати український народ, тож він мусив сам дбати про свій захист, аби вціліти на планеті Земля, через те і виник такий феномен, як козацтво. І п’ять століть тому європейці почали називати землю наших предків Ucraina terra cossacorum. Довгий час українці тоді й особливо в пізніші часи асоціювалися з цією неймовірно відважною і мужньою верствою населення, загартованою у битвах з кочовими ордами – козацтвом.
«Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як символ його прагнення до свободи, демократії й національної незалежності, забезпечило появу y ній нових стереотипів мислення, – писатиме академік НАН України В. Смолій. – Однак перш ніж усвідомити себе “політичним народом”, виразником “прав і свобод” українського етносу, козацькій спільноті довелося пройти складний шлях своєї внутрішньої еволюції.
Понад три століття активної діяльності козаків на історичній авансцені – це велика, славна і трагічна сторінка, сповнена романтичним героїзмом і жахливим трагізмом протистояння численним зовнішнім ворогам. Водночас це була епоха національно-духовного і державницького утвердження українців як нації, коли вони зуміли у нерівній боротьбі не лише відстояти свою свободу й незалежність, а й створити одну з найдемократичніших для свого часу держав – Козацьку республіку. Своїм демократичним способом життя зі специфічними традиціями, моральними і правовими нормами і принципами, з відповідними державними й духовними інституціями, насамперед такими, як Києво-Могилянська академія, ця Козацька республіка справляла значний прогресивний вплив не лише на співвітчизників, а й на загальноєвропейський розвиток».
Тоді ж європейці, називаючи наших предків козаками, і назвали гетьмана Івана Мазепу вождем Країни козаків.
Гетьман наш походив із старовинного козацько-шляхетського роду Мазеп-Колединських, відомого з першої половини ХVI століття. Один з його предків у 1544 році одержав у ленне [6] володіння хутір Кам’янець під Білою Церквою, який невдовзі розрісся у чимале село, що за ним закріпилася назва Мазепинці. Там у родовому маєтку 20 березня 1639 року і з’явився на світ майбутній гетьман України Іван Мазепа.
6
Лен – 1) у Західній Європі за феодалізму земельне володіння (рідше якесь інше джерело прибутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконання військової служби. З XII століття передавалося у спадок. 2) Податок, який збирався з ленного помістя.