Як я чув… гетьман Мазепа, поза іншими своїми чеснотами, приваблює легко до себе своїм чаром жінок, як хоче.
Не поможуть і чари, як хто кому не до пари!
Однієї чудової, просто-таки чарівної травневої ночі, коли так і хотілося захоплено процитувати Миколу Васильовича Гоголя, – пам’ятаєте: «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося…» Ну і так далі, і так далі; так ось, такої чарівної травневої ночі… Ні, чорт забирай, це була саме та ніч, про яку пізніше, через сто з лишком років, зачаровано писатиме Михайло Петрович Старицький:
Чи Олександра Сергійовича Пушкіна хутчій процитувати класичні рядки:
І так далі… (Любителі української – незвичайної! – ночі можуть самі прочитати поему Пушкіна «Полтава», про яку в нас ще буде мова.)
А щодо згаданих у Пушкіна тополь, то… Ні, ні, це просто необхідно вам розповісти, бодай і у вигляді вставної новели. Так ось… В Україні росте одинадцять видів тополь. Наприклад, тополя тремтяча, або осика, тополя чорна, або осокір, тополя біла, тополя пірамідальна, тополя дельтолиста, або канадська, тополя бальзамічна, тополя сірувата – гібрид білої і тремтячої…
Уявити Україну без тополі аж ніяк не можна. Це міфічний образ-тотем давніх слов’ян, а з ХIV століття – українців, персонаж фольклору, символ сумної дівчини.
Наприкінці весни в Україні неодмінно влаштовувалося пишне свято Тополі. У селі обирали найвродливішу струнку дівчиноньку, якій зв’язували над головою руки. Потім їх прикрашали різнобарвними стрічками, хустками, намистом тощо. Дівчину водили селом, полем, лугом, співаючи ритуальних пісень:
Тополя вважалася сакральним, священним деревом, і рубали її лише для жертовних вогнищ. В українському фольклорі це символ засмученої безталанної дівчини. Висаджувалися тополі здебільшого на узбіччях доріг, біля господи, тож українську хату, як і село, без неї не уявити. В поемі Т. Шевченка «Тополя» – персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого.
Андрій Малишко переосмислив народнопоетичні символи тополі. В його поезії вона уособлює рідну землю, її багатостраждальну історію
.
Так ось такої чарівної травневої ночі числа десь так двадцять п’ятого, року 1704-го, коли в Батурині квітли вишні, неймовірно тьохкали-лящали соловейки й тріщали перелази (чи козаки до дівчат через ті перелази стрибали, чи навпаки, дівчата до козаків – хто їх розбере), близько півночі, як у небі над Батурином піднявся і золотим сяйвом спалахнув місяць уповні, отоді зненацька над Батурином тривожно, як на сполох – так воно, вочевидь, і було, – раптом бевкнув дзвін.
Властиво, не бевкнув, а хтось на дзвіниці вдарив у набат: бим-бим-бим!..
Але народ, зачувши дзвін генерального судді, сипонув на вулиці, вертячись та озираючись навсібіч: де біда? Де лихо?
Чого він бевкає, як несамовитий? Чого народ баламутить?!
А ніч яка була, яка ніч! Так і хотілося ще і ще цитувати славетного сорочинця: «Божественна ніч! Чарівлива ніч!.. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте.
А на душі і безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйками виникають у її глибині.