Вікторіанство містера Саттертвейта отримало сильного стусана.
Він не знав, що відповісти. Еґґ не помітила його знічення і задумливо вела далі.
– Знаєте, сер Чарльз насправді розумніший, ніж здається. Звичайно, він часто грає, щось удає, але за всім цим ховається світлий розум. І з вітрилами він вправляється набагато краще, ніж можна подумати з його слів. Коли він про це розповідає, може здатися, що все це поза, але це не так. І в розслідуванні теж. Ви думаєте, все це заради ролі – він хоче зіграти великого детектива. А я скажу так: я думаю, він би дуже добре його зіграв.
– Ймовірно, – погодився містер Саттертвейт.
В інтонації, з якою він це сказав, ясно проявлялися його почуття. Еґґ вловила їх і висловила вголос:
– Але ви вважаєте, що, «Вбивство священика» – це не триллер. Це просто «Прикрий випадок за вечерею», соціальна трагедія. А що думає Еркюль Пуаро? Він мав би знати, що це насправді.
– Мсьє Пуаро порадив нам почекати на аналіз вмісту келиха.
– Зрозуміло, – сказала Еґґ, – він старішає. Відстав від життя.
Містер Саттертвейт скривився. Дівчина вела далі, не розуміючи, що бовкнула грубість.
– Ходімо, вип’ємо чаю з мамою. Ви їй подобаєтеся. Вона так сказала.
Дещо улещений, містер Саттертвейт прийняв запрошення.
Коли вони прийшли до будинку леді Мері, Еґґ зголосилася зателефонувати серу Чарльзові, щоб пояснити «зникнення» його гостя.
Містер Саттертвейт сидів у маленькій вітальні з вицвілим чинцем та натертими до блиску старими меблями. То була вікторіанська кімната, з тих, що він подумки називав «кімнатами леді», і вона йому подобалася.
Їхня розмова з леді Мері була приємною. Нічого надзвичайного, але невимушеність тішила. Вони говорили про сера Чарльза.
А містер Саттертвейт добре його знає? Та не надто, відказував той. Він був фінансово зацікавлений в успіху однієї з п’єс Картрайта кілька років тому. Так вони й подружилися.
– Він дуже харизматичний, – промовила леді Мері, усміхаючись. – Я відчуваю це так само, як і Еґґ. Думаю, ви помітили, що Еґґ притаманне поклоніння героям.
Містеру Саттертвейту було цікаво, чи не бентежить леді Мері, як матір, таке поклоніння. Але здавалося, її це не хвилювало.
– Еґґ так мало бачить життя, – сказала вона, зітхаючи. – Ми в такій скруті. Одна моя кузина показала їй декілька місць у місті, але після того вона майже ніде не була, хіба що часом до когось навідається. Мені здається, молоді треба бачити якомога більше місць і людей – особливо людей. Інакше… ну, близьке сусідство буває небезпечним.
Містер Саттертвейт погодився, пригадавши сера Чарльза та мореплавство, але за мить виявилося, що думки леді Мері розвиваються в протилежному напрямку.
– Приїзд сера Чарльза добре вплинув на Еґґ. Розширив її обрії. Розумієте, молоді тут мало, особливо чоловіків. Я завжди боялася, що Еґґ вийде заміж за когось просто тому, що не бачила інших.
Інтуїція містера Саттертвейта швидко підказала, про кого йдеться.
– Це ви про Олівера Мендерза?
Леді Мері зашарілася, щиро здивувавшись.
– О, містере Саттертвейте, і як ви здогадалися? Так, я дійсно мала на увазі його. Колись вони з Еґґ проводили багато часу разом, але деякі його погляди мене відштовхують.
– В юності мають бути свої примхи, – зауважив містер Саттертвейт. Леді Мері похитала головою.
– Мені було так страшно. Звісно, він непогана партія, я все про нього знаю, а його дядько, який нещодавно запросив його працювати на свою фірму, дуже багатий чоловік. І не те що б… і певно, це нерозсудливо з мого боку… але…
Вона похитала головою, нездатна висловитися точніше.
Містер Саттертвейт раптом чомусь відчув себе її близьким другом. Він сказав тихо і просто.
– Та все ж, леді Мері, навряд чи вам хотілося б, щоб ваша донька вийшла за чоловіка вдвічі за неї старшого.
Її відповідь здивувала Саттертвейта.
– А може, так і безпечніше. Принаймні так є якась упевненість. В такому віці чоловіки найчастіше вже лишили свої гріхи та божевільні вчинки позаду і можна не боятися їх у майбутньому…
В кімнату зайшла Еґґ, і містер Саттертвейт не встиг нічого відповісти.
– Тебе довго не було, люба, – сказала їй мати.
– Я говорила із сером Чарльзом, матусю. Він лишився сам на сам зі своєю славою. – Вона з докором повернулася до містера Саттертвейта. – Ви не говорили мені, що гості роз’їхалися.
– Так, повернулися додому вчора, усі, окрім сера Бартолом’ю Стренджа. Він збирався побути до завтра, але вранці його викликали терміновою телеграмою. Один з його пацієнтів був у критичному стані.
– Як шкода. Бо я збиралася усіх їх як слід роздивитися. Можливо, я знайшла б розгадку.