Він поклав руку на коліно Саттертвейту.
– Друже мій, остерігайтеся того дня, коли ваші мрії здійсняться. Оця дитина поряд із нами – вона теж мріяла поїхати за кордон, мріяла про розваги, про те, як усе зміниться. Розумієте?
– Мабуть, – сказав містер Саттертвейт. – Відпочинок вас, певне, не тішить?
Пуаро кивнув.
– Атож.
У певні моменти Саттертвейт був схожий на Пака[10]. Зараз був один з них. На його маленькому зморшкуватому обличчі готова була з’явитися бешкетна усмішка. Він вагався. Казати? Чи ні?
Він повільно розгорнув газету, яку досі тримав у руках.
– А ви бачили це, мсьє Пуаро?
Вказівним пальцем він показав на статтю, яку мав на увазі. Маленький бельгієць узяв газету. Містер Саттертвейт спостерігав за тим, як той читав. Вираз обличчя не змінився, але англійцеві здалося, що тіло Пуаро напружилося, як тіло тер’єра, коли пес уловив запах щурячої нори.
Еркюль Пуаро перечитав статтю, потім склав газету й повернув її містеру Саттертвейту.
– Цікаво, – видобув він.
– Так. Здається, що сер Чарльз Картрайт мав рацію, а ми помилялися, еге ж?
– Так, – сказав Пуаро. – Здається, ми помилялися. Зізнаюся, друже, я не міг повірити, що такого милого й дружнього старого могли вбити… Що ж, виходить, я недогледів… Хоча, знаєте, можливо, це і збіг. Збіги трапляються – і навіть найдивовижніші. Кому-кому, а Еркюлю Пуаро відомо про такі збіги, що вам і не снилося…
Він на мить замовк, а потім повів далі:
– Можливо, інтуїція Чарльза Картрайта все правильно йому підказувала. Він актор – чутливий, вразливий, – він частіше щось відчуває, аніж доходить до цього в логічний спосіб. Такий підхід у житті часто призводить до катастрофи, проте інколи виправдовує себе. Цікаво, а де зараз сер Чарльз?
Містер Саттертвейт усміхнувся.
– А я знаю де. Він пішов по квитки у спальний вагон «Блакитного потяга». Ми з ним сьогодні повертаємося в Англію.
– Ага! – багатозначно вигукнув Пуаро. У його очах, яскравих, допитливих, хитруватих, було запитання. – Який же невгамовний наш сер Чарльз. То він, виходить, рішуче налаштований зіграти-таки свою роль детектива-аматора? Чи є інші причини?
Містер Саттертвейт не відповідав, але бельгієць, здається, розшифрував його мовчання.
– Розумію, – сказав він, – ясні очі мадемуазель служать йому маяком. Тож його кличе не тільки злочин?
– Вона написала йому, – зізнався містер Саттертвейт, – благаючи повернутися.
Пуаро кивнув.
– Цікаво, – мовив він. – Я не дуже розумію… Містер Саттертвейт перебив.
– Ви не розумієте сучасних англійських дівчат? Ну, воно й не дивно. Я і сам їх не завжди розумію. Такі дівчата, як міс Літтон-Ґор…
Тепер уже перебив детектив.
– Пробачте. Все не зовсім так. Я дуже добре розумію міс Літтон-Ґор. Я зустрічав таких, як вона, – багато таких, як вона. Ви називаєте їх сучасними, але їхній підхід, як у вас це кажуть… старий як світ.
Містер Саттертвейт трохи роздратувався. Йому здалося, що він – і тільки він – розумів Еґґ. Цей недолугий іноземець нічого не знав про молоде англійське жіноцтво.
Пуаро досі говорив. Його тон був мрійливий, задумливий.
– Як часом буває небезпечно – розбиратися в людській натурі.
– Корисно, – виправив Саттертвейт.
– Можливо. Залежить від точки зору.
– Ну, – містер Саттертвейт завагався і підвівся. Був дещо розчарований. Він закинув наживку, а рибка не піймалася. Він відчув, що його власне вміння розбиратися в людській натурі його підвело. – Вдалого вам відпочинку.
– Дякую вам.
– Заходьте до мене, коли наступного разу будете в Лондоні. – Він простягнув йому візитівку. – Ось моя адреса.
– Це дуже мило, містере Саттертвейте, залюбки.
– Що ж, тоді до побачення.
– До побачення і bon voyage[11].
Містер Саттертвейт пішов собі. Пуаро кілька секунд дивився йому вслід, а потім перевів погляд на Середземне море.
Так він сидів принаймні хвилин десять.
Аж тут знову з’явилася англійська дівчинка.
– Я подивилася на море, мамо. Що мені тепер робити?
– Чудове запитання, – пробурмотів Еркюль Пуаро собі під ніс.
Він звівся на ноги і повільно пішов у напрямку залізничних кас.
Розділ другий
Зниклий дворецький
Сер Чарльз і містер Саттертвейт сиділи в кабінеті полковника Джонсона. Начальник поліції був кремезним червонощоким чоловіком з казарменим голосом і дружньою манерою спілкування.
10
Паком називається домашній дух або дух природи в англійському фольклорі. Міг допомагати людям, коли ті залишали для нього гостинці, або шкодити, якщо його ображали. (