– Покажете це в касі, коли наступного разу зберетеся з місіс Кроссфілд у місто, і вам підберуть найкращі місця.
– Як це мило з вашого боку, сере Чарльзе, ви такий добрий. Моя дружина буде сама не своя від щастя, коли я їй розповім.
Після цього інспектор Кроссфілд у розмові з колишнім актором став податливий, як віск.
– Це дивна справа, сер. Я ніколи досі не стикався з отруєнням нікотином. Як і наш лікар Девіс.
– Я завжди вважав, що таке стається лише тоді, коли людина забагато курить.
– Правду кажучи, я теж так думав. Але Девіс каже, що чистий алкалоїд – рідина без запаху і кількох крапель достатньо, щоб людина померла майже миттєво.
Сер Чарльз присвиснув.
– Потужна штука.
– Так і є, сер. А втім, вона є у відкритому доступі, якщо так можна сказати. Розчином цієї речовини обприскують троянди. І звісно, її можна отримати зі звичайного тютюну.
– Троянди, – сказав сер Чарльз. – Де ж я це чув..? – Він насупився, потім похитав головою.
– Є новини, Кроссфілде? – запитав полковник Джонсон.
– Нічого конкретного, сер. Ми отримали інформацію про те, що Елліса бачили в Даремі, Іпсвічі, Белемі, Лендз-Енді та ще в десятку місць. Звісно, кожне з цих повідомлень треба перевірити. – Він повернувся до відвідувачів. – Коли людину оголошують в розшук, її починають раптом бачити по всій Англії.
– А який він на вигляд, цей Елліс? – запитав сер Чарльз. Джонсон взяв газету.
«Джон Елліс, середнього зросту, приблизно метр сімдесят, трохи сутулиться, має сиве волосся, невеликі бакенбарди, темні очі, хрипкий голос, на верхній щелепі бракує зуба, що помітно, коли він усміхається, жодних особливих прикмет».
– Гм, – мовив сер Чарльз. – Дуже розмито, окрім бакенбард і зуба, перші він уже, певно, зголив, а покладатися на те, що він усміхнеться, не можна.
– Проблема в тому, – визнав Кроссфілд, – що ніхто ні на що не звертає уваги. З якими зусиллями мені вдалося отримати цю непевну інформацію від працівниць Мелфортського абатства! І це завжди так. Ту саму людину часом описують як високу, худорляву, невисоку, приземкувату, середнього зросту, коренасту, струнку – з п’ятдесяти хоча б один умів дивитися й бачити.
– А ви теж вважаєте, що вбивця – Елліс?..
– А чого б іще він тікав, сер? Цей факт не можна ігнорувати.
– Якраз тут я бачу камінь спотикання, – задумливо мовив сер Чарльз.
Кроссфілд повернувся до полковника Джонсона й перелічив, яких заходів було вжито. Полковник схвально кивнув і попросив у інспектора список людей, які перебували в будівлі в ніч убивства. Його передали двом новим учасникам розслідування. У списку були:
МАРТА ЛЕКІ, кухарка
БЕАТРІС ЧЕРЧ, старша хатня покоївка
ДОРІС КОКЕР, помічниця старшої покоївки
ВІКТОРІЯ БОЛЛ, молодша покоївка
АЛІСА ВЕСТ, обідня служниця
ВАЙОЛЕТ БАССІНҐТОН, помічниця на кухні
(Усі названі особи довго працювали на покійного сера Бартолом’ю й відзначаються хорошим характером. Місіс Лекі пропрацювала кухаркою п’ятнадцять років.)
ҐЛЕДІС ЛІНДОН – секретарка, тридцять три роки, працювала на сера Бартолом’ю три роки, не має здогадок щодо можливого мотиву
Гості:
ЛОРД І ЛЕДІ ІДЕН, Кадоґан-сквер, 187
СЕР ДЖОСЛІН І ЛЕДІ КЕМПБЕЛЛ, Гарлі-стріт, 1256
МІС ЕНДЖЕЛА САТКЛІФФ, Кентрел-Меншенз, 28, Південно-Західний сектор, 3
КАПІТАН І МІСІС ДЕЙКЕЗ, Сент-Джонз-гаус, 3, Західний сектор, 1 (місіс Дейкез очолює ательє «Амброзін Лтд» на Брук-стріт)
ЛЕДІ МЕРІ ТА МІС ГЕРМІОНА ЛІТТОН-ҐОР, котедж «Троянда», Лумут
МІС МЮРІЕЛ ВІЛЛЗ, Аппер-Кеткарт-роуд, 5, Тутінґ
МІСТЕР ОЛІВЕР МЕНДЕРЗ, «Панове Спаєр і Росс», Олд-Брод-стріт, Східно-Центральний сектор, 2
– Гм, – сказав сер Чарльз. – Про Тутінґ у газетах не згадувалося. І бачу, що юний Мендерз теж тут був.
– Це сталося випадково, сер, – заходився пояснювати інспектор Кроссфілд. – Молодик врізався на мотоциклі у стіну поряд із абатством, і сер Бартолом’ю, який, як я розумію, був знайомий із Мендерзом, запросив його залишитися на ніч.
– Як необачно, – бадьоро промовив сер Чарльз.
– Атож, сер, – погодився інспектор. – Власне, я думаю, що той хильнув, як то кажуть, зайвого. Не можу уявити, як твереза людина могла врізатися в стіну в тому місці.
– Може, він не роздивився, бо була вже ніч?
– Радше був п’яний як ніч, сер.
– Що ж, дуже вам дякуємо, інспекторе. Ви не проти, якщо ми підемо й оглянемо будівлю, полковнику Джонсоне?
– Звісно ні, шановний. Хоча боюся, нічого нового ви там не дізнаєтеся.
– А там хтось є?
– Лише слуги, сер, – сказав Кроссфілд. – Гості поїхали одразу після допиту, а міс Ліндон повернулася на Гарлі-стріт.