– А сер Бартолом’ю говорив щось про місіс де Рашбріджер?
– Ні, не пригадую.
– Це пацієнтка в його санаторії. У неї нервовий зрив і втрата пам’яті.
– Він говорив щось про випадок із втратою пам’яті, – згадала міс Віллз. – Розповідав, що людину можна загіпнотизувати і пам’ять повернеться.
– Серйозно? Цікаво, чи важливо це для слідства?
Сер Чарльз насупився і замислився. Міс Віллз теж мовчала.
– Вам більше нема чого мені сказати? Про гостей?
Міс Віллз, здавалося, замислилася на частку секунди, а потім відповіла:
– Ні.
– Можливо, щось про місіс Дейкез чи капітана Дейкеза? Про міс Саткліфф? Чи містера Мендерза?
Він дуже уважно спостерігав за нею, промовляючи кожне ім’я.
Якоїсь миті йому здалося, що її очі зблиснули за пенсне, але він був не певен.
– Боюся, мені більше нема чого розповісти, сере Чарльзе.
– Що ж, добре.
Він звівся на ноги.
– Саттертвейт буде розчарований.
– Дуже шкода, – манірно відповіла міс Віллз.
– Вибачте, що потурбував вас. Мабуть, я відволікаю вас від роботи.
– Взагалі-то так.
– Нова п’єса?
– Так. Зізнаюся, деяких персонажів я запозичила в Мелфортському абатстві.
– А як же наклеп?
– Все буде добре, сере Чарльзе. Люди ніколи не впізнають себе. – Вона захихотіла. – Принаймні в тому разі, коли авторка, як ви сказали, безжальна.
– Ви хочете сказати, що в усіх нас роздуте уявлення про самих себе і що ми не впізнаємо правди, якщо її показують цілком відверто? Я мав рацію, міс Віллз, ви жорстока жінка.
Міс Віллз знову захихотіла.
– Вам нема чого боятися, сере Чарльзе. Жінки зазвичай не жорстокі до чоловіків. Хіба що до якось конкретного чоловіка. Жінки жорстокі лише до жінок.
– Тобто ви встромили ножа свого аналітичного мислення в серце котрійсь із жінок. Цікаво, якій же? Хоча мені неважко буде здогадатися. Синтію, скажімо, часто недолюблюють.
Міс Віллз нічого не відповіла. Лише продовжувала всміхатися. Якось по-котячому.
– А ви сама пишете чи диктуєте?
– О, я пишу, а потім віддаю друкувати.
– Вам слід завести секретарку.
– Можливо. А у вас досі працює ця метка міс? Міс Мілрей, так?
– Так, міс Мілрей досі в мене працює. Вона від’їздила доглядати маму, але тепер повернулася. Дуже кваліфікована жінка.
– І мені так здалося. Можливо, трохи імпульсивна.
– Імпульсивна? Міс Мілрей?
Сер Чарльз витріщився на драматургиню. Імпульсивна – останній епітет, який він вжив би до міс Мілрей.
– Ну, час від часу, можливо, – мовила міс Віллз.
Картрайт похитав головою.
– Міс Мілрей – справжній робот. На все добре, міс Віллз. Пробачте, що потривожив вас, і не забудьте повідомити поліцію про ту штуку.
– Про родимку на правиці дворецького? Ні, я не забуду.
– Що ж, до побачення. Секундочку. На правиці? Ви щойно казали, що родимка була на лівій руці.
– Серйозно? Як дивно з мого боку.
– То на якій же руці родимка?
Міс Віллз насупилася й напівзаплющила очі.
– Дайте подумати. Я сиділа отак, а він… вам не важко буде, сере Чарльзе, передати мені отой мідний таріль, так, ніби це овочевий гарнір? З лівого боку.
Сер Чарльз подав їй страшне побите мідне дещо, як його й попросили.
– Капусти, мадам?
– Дякую, – відказала міс Віллз. – Тепер я впевнена. То був лівий зап’ясток, як я і сказала спершу. Який сором.
– Та ні, ну що ви, – промовив Картрайт. – Ліве та праве часто плутають.
Він утретє попрощався. Причиняючи двері, він озирнувся. Міс Віллз не дивилася на нього. Вона лишилася стояти там, де він її залишив, вдивляючись у вогонь зі зловтішною посмішкою.
Сер Чарльз здригнувся.
«Цій жінці щось відомо, – сказав він собі. – Клянуся, вона щось знає. І не каже… Але що, в біса, вона знає?»
Розділ десятий
Олівер Мендерз
В офісі «Панів Спаєра і Росса» містер Саттертвейт попросив про зустріч з Олівером Мендерзом і передав свою візитівку.
Його провели до невеличної кімнати, де за письмовим столом сидів Олівер.
Молодик підвівся і потиснув Саттертвейтові руку.
– Добре, що ви навідалися до мене, сер, – сказав він.
В тоні його чулося: «Я мушу так сказати, хоча насправді мені страшенно нудно».
Містера Саттертвейта, однак, не так просто було відлякнути. Він сів, задумливо висякався й, визираючи з-за краю носовичка, запитав:
– Бачили ранкові новини?
– Ви про фінансову ситуацію? Ну, долар…
– Я не про долари, – перебив його Саттертвейт. – Про смерть Беббінґтона. Результати ексгумації в Лумуті. Священика отруїли нікотином.
– А, це, так, я бачив. Наша невтомна Еґґ буде рада. Вона від самого початку вважала, що це вбивство.