Але інша річ – сер Бартолом’ю. Навряд чи його можна було обвести навколо пальця. Певно, він знав про цей маскарад. Чи є в нас докази? Так. Жарт сера Бартолом’ю, на який звернув увагу містер Саттертвейт на початку розслідування, – жарт, який не вписувався у стиль поведінки лікаря зі слугами: «Хороший ти хлопець, Еллісе, першокласний дворецький. Еге ж?» Але якщо припустити, що сер Чарльз і сер Бартолом’ю домовилися, він стає цілком зрозумілим.
Безумовно, сер Бартолом’ю бачив усе так: вони домовилися щодо перевтілення сера Чарльза в Елліса, можливо, навіть заклалися. Викриття мало стати родзинкою вечірки – звідси і повідомлення сера Бартолом’ю про сюрприз, і його піднесений настрій. Зауважте, такий стан речей давав простір для маневрів. Навіть якби хтось із гостей впізнав того вечора сера Чарльза в їдальні – це не було б катастрофою, адже ще не сталося нічого невиправного. Але ніхто не помітив зіщуленого дворецького середнього віку, з очима, затемненими беладоною, з бакенбардами й родимкою, намальованою на зап’ястку. Делікатна особлива прикмета, яка не зіграла тому, що люди надто неспостережливі! Родимка мала бути на першому плані в описі Елліса, але протягом двох тижнів ніхто її не завважив! Окрім дозірливої міс Віллз, про яку ми невдовзі поговоримо.
Що ж відбувається потім? Сер Бартолом’ю помирає. Цього разу смерть не списують на природні причини. Прибуває поліція. Допитує Елліса та решту. Пізніше вночі той тікає таємним ходом, знімає маскарадний костюм і вже за два дні прогулюється садами Монте-Карло, готовий дивуватися й побиватися через смерть свого друга.
Зауважте, то була лише теорія. У мене не було доказів, але те, що відбувалося, підтверджувало її. Мій картковий будиночок було збудовано на совість. Листи про здирництво, знайдені в кімнаті Елліса? Таж сам сер Чарльз їх і знайшов!
А як щодо листа з проханням інсценувати аварію, який сер Бартолом’ю начебто написав Оліверу Мендерзу? Ну що могло бути простіше для сера Чарльза, ніж написати лист від імені Стренджа? Якби Мендерз не спалив лист, сер Чарльз в ролі Елліса міг би легко зробити це сам, коли обслуговував молодого джентльмена. Саме так, до речі, Елліс і поклав газетну вирізку в його гаманець.
І от нарешті час згадати про третю жертву – місіс де Рашбріджер. Коли ми вперше чуємо про неї? Одразу після недолугого жарту про те, що Елліс – чудовий дворецький, – жарту, такого невластивого серові Бартолом’ю Стренджу. Тепер за будь-яку ціну треба відвернути увагу від того, як сер Бартолом’ю поводиться з дворецьким. Сер Чарльз швидко запитує, яке повідомлення приніс Елліс. Воно про жінку – пацієнтку сера Бартолом’ю. Сер Чарльз щосили намагається перемкнути увагу з дворецького на цю незнайомку. Він іде до санаторію і допитує старшу медсестру. Докладає всіх зусиль, щоб використати появу місіс де Рашбріджер як відворотний маневр.
Тепер настав час розібратися, яку роль в цій трагедії грає міс Віллз. Вона цікава особистість. Ця жінка з тих людей, яким не вдається справити враження на оточення. Її не назвеш ані вродливою, ані кмітливою, ані милою. Вона ніяка. Однак надзвичайно спостережлива й дуже розумна. Міс Віллз мститься світові за допомогою слів. Ця жінка майстерно володіє вмінням точно відтворювати характери людей на папері. Не знаю, чи помітила вона в дворецькому щось незвичайне, та принаймні вона єдина за столом, хто взагалі його помітив. На ранок після вбивства її невгамовна цікавість змусила її вивідувати й винюхувати, як сказала старша покоївка. Міс Віллз пішла до кімнати Дейкезів, а потім у житлову частину для слуг, керована, певно, пошуковим інстинктом.
Лише вона викликала тривогу в сера Чарльза. Саме тому він і хотів сам узятися за неї. Розмова з нею його заспокоїла й потішила, бо міс Віллз помітила винайдену ним родимку. Але тут сталася катастрофа. Думаю, до цієї миті міс Віллз не пов’язувала дворецького Елліса та сера Чарльза Картрайта. Гадаю, вона просто відзначила, що дворецький когось їй нагадує. Але вона – спостерігач. Коли їй подали тацю, вона автоматично звернула увагу не на обличчя, а на руки, які її тримали.
Вона не здогадалася, що Елліс – це сер Чарльз. Але коли той розпитував її, вона раптом зрозуміла, що сер Чарльз – це Елліс. Тож міс Віллз попросила його вдати, ніби він подає їй таріль з овочами. Її цікавила не родимка на правій чи лівій руці. Їй потрібен був привід роздивитися його руки – руки, які тримали таріль так само, як дворецький Елліс.