Ви кохали її. А вона – я бачив – боготворила вас як героя. Одне ваше слово, і вона впала б у ваші обійми. Та ви мовчали. Чому?
Перед своїм другом, містером Саттертвейтом, ви вдавали дурного закоханого, якому невтямки, чи взаємні його почуття. Ви вдавали, що думаєте, ніби міс Літтон-Ґор кохає Олівера Мендерза. Але от що я скажу: сере Чарльзе, ви світська людина. У вас величезний досвід стосунків із жінками. Ви не могли не розуміти, що відбувається. Ви чудово знали, що міс Літтон-Ґор до вас не байдужа. Тоді чому ви не одружувалися з нею? Ви хотіли цього.
Проте мала бути якась перешкода. Що ж то могло бути? Лише той факт, що ви вже одружені. Але ніхто ніколи не говорив про вас як про одруженого чоловіка. Вас завжди вважали холостяком. Отже, ви одружилися в юному віці – ще до того, як почали набувати акторської популярності.
То що сталося з вашою дружиною? Якщо вона ще жива, чому ніхто нічого про неї не знає? Якби ви жили окремо – ситуацію могло б виправити розлучення. Якби ваша дружина була католичкою або жінкою, яка засуджує розлучення, то просто було б відомо, що вона живе окремо.
Та є дві трагедії, для яких закон не має рішень. Або ваша дружина відбуває довічний термін у в’язниці, або лежить у психіатричній лікарні. За таких умов ви не могли б отримати розлучення, а якщо все відбулося, коли ви були ще дуже молодим, про це міг ніхто й не знати.
Якщо нікому не відомо про вашу дружину, ви можете одружитися з міс Літтон-Ґор, нічого їй не розповідаючи. Але уявімо, що одна людина все-таки знає, – уявімо, що це друг, який був поряд усе життя. Сер Бартолом’ю був шанованим і чесним лікарем. Він міг із розумінням ставитися до ваших романів чи безладних стосунків, але не мовчав би, якби ви надумали втягти в своє двоєженство молоду дівчину, яка нічого не підозрює.
Отже, щоб одружитися з міс Літтон-Ґор, необхідно було спершу усунути сера Бартолом’ю Стренджа.
Сер Чарльз розсміявся.
– А старий милий Беббінґтон? Він теж про все знав?
– Спершу я так вважав. Але потім мені не вдалося знайти підтверджень цій теорії. До того ж я не усунув свій камінь спотикання. Навіть якщо ви додали нікотин у коктейль, ви не могли бути певні, що він потрапить до рук конкретної людини.
Я бився і не міг з цим розібратися. Та випадкове слівце міс Літтон-Ґор пролило світло на цю ситуацію.
Отрута не призначалася конкретно Стівену Беббінґтону. Вона призначалася будь-кому з присутніх, за винятком трьох осіб: міс Літтон-Ґор, якій ви вручили неотруєний коктейль, вас самого та сера Бартолом’ю Стренджа, який не пив коктейлів.
Містер Саттертвейт вигукнув:
– Яка нісенітниця! Який у цьому сенс? Жодного!
Пуаро повернувся до нього, і в його голосі чувся тріумф:
– А от і ні. Сенс був, хоч і дуже дивний. Досі я стикався з таким лише раз. Убивство Стівена Беббінґтона було лише генеральною репетицією.
– Що?
– Так, сер Чарльз – актор. Тож керувався акторськими інстинктами. Він намагався прорепетирувати вбивство, перш ніж скоювати. Він не отримав би жодної користі від смерті будь-кого з цих людей, і до того ж, як ми з’ясували, довести, що він отруїв конкретну людину, було неможливо. Що ж, друзі, генеральна репетиція пройшла добре. Містер Беббінґтон помирає, і ніхто не підозрює нічого недоброго. Серу Чарльзові лишається самому висловити підозри, і він дуже задоволений тим, що ми не сприймаємо їх всерйоз. Підміна склянки теж пройшла успішно. Власне, він упевнений, що «прем’єра» матиме успіх.
Як ви знаєте, події почали розгортатися трохи інакше. У другому випадку лікар одразу запідозрив отруєння. В інтересах сера Чарльза було наголошувати на смерті Беббінґтона. Смерть сера Бартолом’ю мали вважати наслідком першого вбивства. Увага має бути прикута до вбивства Беббінґтона, а не до того, які існують мотиви для вбивства сера Бартолом’ю.
Але дечого сер Чарльз не врахував. А саме надзвичайної спостережливості міс Мілрей. Секретарка знала, що її начальник проводить хімічні досліди у вежі в садку. Міс Мілрей оплачувала рахунки за оприскувач для троянд і розуміла, що велика кількість його кудись дівається. Прочитавши, що містер Беббінґтон помер від отруєння нікотином, вона швидко зрозуміла, що сер Чарльз видобув чистий алкалоїд з розчину для троянд.
Міс Мілрей не знала, що робити, бо, з одного боку, з дитинства знала містера Беббінґтона, а з іншого – була закохана – глибоко і віддано, як уміють негарні жінки, – у свого роботодавця.
Зрештою вона вирішує знищити хімічний агрегат сера Чарльза. Сам він був настільки впевнений в успіху своєї справи, що навіть не подумав про це. Вона поїхала в Корнуолл. Я – за нею.