Стрілка вже врізалась мені в шию на чотири з половиною дюйми, їй лишилось перетнути тільки смужечку шкіри. Мене сповнювало безмежне щастя, бо я відчувала, що не далі як за кілька хвилин буду порятована з цього прикрого становища. І ці сподівання не підвели мене. Точно о п'ятій годині двадцять п'ять хвилин пополудні величезна хвилинна стрілка в своєму страхітливому русі просунулась настільки, що перерізала мою шию до кінця. Мені не жалко було бачити, як голова, що завдавала мені стільки клопоту врешті розлучилася з тілом. Вона спершу скотилася з вежі, потім на мить затрималась у ринві, а тоді підстрибнула й приземлилась посеред вулиці. Щиро признатися, всі мої почуття тепер мали вкрай дивний — ні, вкрай загадковий, украй несподіваний і незбагненний характер. Я сприймала все ніби в двох місцях водночас. Головою я думала, що це я, голова, і є справжня синьйора Псіхея Зенобія, і тілом теж думала, що справжня я — це моє тіло. Аби прояснити ці думки, я сягнула до кишені по табакерку, але, діставши її й спробувавши вжити понюшку її благодійного вмісту, враз пригадала свою дивовижну втрату і кинула табакерку до голови. Та з великою насолодою взяла понюх і вдячно усміхнулася мені. А за хвилину звернулась до мене з промовою, яку я, не маючи вух, не могла розчути до пуття. Проте я збагнула, що її дивує моє бажання жити далі за таких обставин. На закінчення вона зацитувала прекрасні вірші Аріосто:
Іль повер омо ке нон сера корті
Й відважно б'ється тенті ері морті, —
таким чином порівнюючи мене з героєм, який у запалі бою, не помітивши, що його вбито, далі громить ворогів із незломною відвагою. Тепер ніщо не перешкоджало мені злізти додолу, і я так і зробила. Що такого незвичайного побачив Помпей у моїй зовнішності, я так і не зрозуміла. Він роззявив рот від вуха до вуха й заплющив очі так, ніби силкувався повіками роздушити горіхи. Врешті, скинувши пальто, одним стрибком вилетів на сходи й зник. Я жбурнула вслід негідникові гнівні Демосфенові слова:
Ендрю О'Флегетон, ти кидаєш мене? — а потім обернулася до мого любенького серденяточка, до одноокої кудлатої Діани. О горе! Яка жахлива картина постала перед моїми очима! Чи не пацюка, що шаснув у свою нору, побачила я? Чи ото не кісточки мого ангелочка, жорстоко зжертого потворою? О боги! І що це я бачу — чи то відлітає не дух, не тінь, не привид мого любого щенятка, яке щойно так мило й сумно сиділо в куточку? Та слухайте! Воно озвалося, і це, о небо, слова німецької мови, мови Шіллера:
Унд стабі дук, зо стабі дун,
Дук зі! Дук зі!
Гай-гай! Чи ж не правдиві ці слова?
Коли помру, то знай — помру
За тебе, так, за тебе!
Миле створіння! Воно теж віддало своє життя за мене. Без собаки, без негра, без голови — що тепер лишається від нещасливої синьйори Псіхеї Зенобії? Ох, нічого. Всьому кінець.
Примітки
Гумористичну новелу Едґара Аллана По “The Scythe of Time“ («Коса часу») вперше було опубліковано 1838 року в листопадовому номері журналу “American Museum” (Балтімор, штат Меріленд). А 1840 року її надрукували під заголовком “Predicament” («Скрутне становище») у авторській збірці Едґара По «Гротески та арабески». Новела «Скрутне становище» (або в даному перекладі «Трагічне становище») пов’язана з іншою новелою По — «Як писати Блеквудську статтю»: в обох творах є спільний персонаж — літераторка Псіхея Зенобія, від імені якої і ведеться оповідь в цій дилогії. «Трагічне становище» є в деякій мірі продовженням «Блеквудської статті». Тож в названих публікаціях (журналі і збірці) вони друкувалися разом (друга новела перший раз була опублікована під назвою «Псіхея Зенобія», а для публікації у «Гротесках та арабесках» По змінив назву на «Як писати Блеквудську статтю»). Хоча в «Косі часу» йдеться про жахливу подію — обезголовлення героїні через нещасний випадок — проте розповідає це сама обезголовлена, і розповідає кумедно, тож новела є гумористичним твором, хоча гумор і чорний.