— Друже мій,— почав розмову генерал,— дозвольте мені подякувати вам за гостинність і попросити вас відповісти мені на кілька запитань.
— Слухаю вас, генерале,— сказав Чорний Лось.
— Ви давно живете в цих місцях?
— Десять років, і дай мені боже прожити тут ще хоча б стільки ж.
— А звідки ви родом?
— З Квебека. Я канадець.
— Скажіть, чи є серед ваших товаришів мексіканці?
— їх тут чимало.
— Чи не могли б ви мені про них розповісти.
— Мені дуже шкода, генерале, але я про них не знаю майже нічого. Однак тут є один трапер, який про кожного з них міг би дати вам вичерпні відомості.
— Он як?.. Його ім’я?
— Щире Серце.
— Щире Серце? — жваво перепитав генерал.— О, я цю людину вже знаю.
— Зараз його тут, на жаль, немає. Він у від’їзді. Проте він незабаром повернеться, і якщо за цей час ваш табір не вирушить далі, я сповіщу вас.
— Я буду вам дуже вдячний. Зараз я поясню вам, де розташувався наш табір.
— О, не турбуйтесь, генерале,— посміхнувся Чорний Лось.— В цій пустині нам усе відомо. Натомість, поки ніхто нам не заважає, дозвольте мені дати вам маленьку пораду. Ваш провідник... Стережіться його...
Генерал рвучко повернув голову до свого співбесідника, але той, показуючи очима на Балакуна, який несподівано опинився майже біля них, звів розмову на інше.
Сонце стало вже схилятися на обрій. Час було вирушати до табору, і генерал у супроводі Чорного Лося повернувся до ранчо і розбудив донью Люс.
Поки солдати сідлали коней, генерал і його племінниця попрощались з господарем і подякували йому за гостинний прийом.
Поверталися мовчки. Генерал глибоко замислився, обмірковуючи свою незакінчену розмову з трапером; донья Люс, схвильована попередженням Чорного Лося, була зосередженою й принишклою, а Балакун намагався в думках встановити зв’язок між розмовою Чорного Лося з молодою дівчиною і пізнішою його розмовою з генералом. Інстинкт підказував йому, що говорено було про нього.
Генерал наказав збільшити алюр. Коней пустили риссю, і за годину колона мандрівників наблизилась до свого табору.
Подали вечерю. За столом, як і в дорозі, панувало тривале мовчання. Кожний з присутніх відчував себе стомленим після денної їзди й переживань, і відразу після вечері всі пішли спочивати.
Через півгодини увесь табір спав. Не стуляв очей тільки Балакун. Він уже не мав сумніву, що генерал і дівчина його підозрюють і що не сьогодні завтра від його послуг відмовляться. Десь за годину-півтори він підвівся, прислухався і, обережно ступаючи, став прокрадатися до виходу з табору.
Раптом чиясь рука лягла на його плече й тихий голос прошепотів йому на вухо.
— Це я, Кеннеді! Мені треба з тобою поговорити.
Провідник тривожно оглянувся довкола. Переконавшись, що за ними ніхто не стежить, він схопив за руку свого спільника і відвів його набік.
— Що нового? — спитав Кеннеді.
— Все загинуло,— прошепотів Балакун.—Старий і оте дівчисько сьогодні довго розмовляли з Чорним Лосем, а він мене знає здавна. Голову даю навідруб, що він радив їм мені не довіряти. Отже, треба діяти якнайшвидше.
— Ну що ж, це навіть краще.
— А капітан повернувся?
— Сьогодні надвечір. Хлопці переховуються в печері. їх рівно сорок.
Балакун задумався. Раптом він рішуче підвів голову й подивився на небо.
— Слухай,— сказав він нарешті,— повертайся до печери й перекажи капітанові, що дівча треба взяти сьогодні. Якщо він погодиться, всі сідайте на коней і будьте напоготові. До мене нехай під’їде шестеро найзавзятіших хлопців. З їх допомогою я позв’язую всіх солдатів і самого генерала. Поки вони міцно сплять, впоратися з цією справою буде неважко. Потім я свисну, і нехай капітан мчить сюди й забирає своє дівча під три чорти! Я вже далі не буду втручатись. Як на тебе мій план?
— План чудовий. Тільки ти випустив з уваги одне: як ми зможемо проникнути в табір?
— Чорт! Так само, як ти зробив це щойно. Тепер ти повинен добре знати, де вихід. А втім, ходімо, я покажу його тобі ще раз.
Вони попрямували до потайного виходу з табору. Це був вузенький і добре замаскований отвір в укріпленні. Та коли вони вже підходили до нього,
перед ними постала чиясь тінь, і в тиші ночі пролунали два пістолетні постріли. Бандити закричали.
Постріли й зойки змовників звели па ноги увесь табір. Запаливши смолоскипи, всі кинулися до укріплень. Генерал і капітан Агвіляр прибули перші. Вражені, вони побачили біля потайного ходу озброєну пістолетами донью Люс і біля її ніг скривавленого бандита.