Індійці палко й самовіддано люблять свою сім’ю, і навіть найвідважніший воїн, здатний за інших обставин
витримати найжорстокіші тортури, коли йдеться про порятунок його дружини й дітей, ладен іти на які завгодно поступки.
Побачивши дружину й сина в руках Веселої Вдачі, Орлина Голова забув про все на світі й думав лише про їх врятування. Тамуючи в душі ненависть і нестримну лють, він величним жестом відкинув з плечей одіяло, що правило йому за плащ, і з удавано спокійною посмішкою підійшов до мисливців.
— Коли вже брат мій, Щире Серце, прийшов до табору команчів,— сказав він примирливим тоном,— то виходить, настав час розвіяти ті хмари, що стали поміж нами. Ми знаємо, Щире Серце справедлива людина. Нехай же скаже він, що мислить, і вожді команчів визнають свою провину, якщо вона в них є.
— Ого! — посміхнувся Весела Вдача.— Швидко ж Орлина Голова змінив до нас своє ставлення! Чи не гадає він цими пустими словами ввести нас в оману ?
Зіниці очей індійця блиснули шаленою ненавистю, але в цей час до нього підійшов старий Есхіс і, повільно піднісши руку вгору, мовив:
— Нехай діти мої вислухають мене. Сьогодні з’ясується все, якщо з вождями команчів білочолі згодяться викурити люльку миру.
— Хай буде так! — погодився Щире Серце.
На знак старого найголовніші вожді племені оточили його та Щире Серце і утворили коло. Весела Вдача не рушив з місця і, готовий першої-ліпшої хвилини діяти, пильно стежив за всіма рухами індійців.
Коли люлька обійшла все коло, Есхіс підвівся, поважно вклонився і сказав:
— Ми шануємо тебе, Щире Серце! Нам відомо, що ти завжди був добрий до індійців, не зневажав їх і не кривдив. Ми багато чули про твою відвагу й справедливість, і знаємо, що серце в тебе справді щире, а кров ясна та чиста, як і думки. Тимчасом воїнам команчів інколи бракує розсудливості, і вони, особливо коли їм туманить розум вогняна вода, бувають нерозважні. Я визнаю, що вони могли чим-небудь завинити перед моїми білими брагами, Та я сподіваюсь, що віднині ви забудете про це, і ми, полюючи в прерії пліч-о-пліч, станемо друзями.
— Великі вожді команчів! — сказав у відповідь Щире Серце.— Я сподіваюсь, що уші ваші відкриті і ви вислухаєте мене уважно. Серце моє справді сповнене добрих почуттів до вас, ваших жінок і дітей. Двері мого вігваму в прерії ніколи не зачинялися перед вашими мисливцями. Навіщо ж ви ворогуєте зі мною? За що мучили мою матір, стару і немічну жінку, намагаючись цим вирвати в мене з грудей серце? Мені огидно марно проливати кров моїх братів індійців і, незважаючи на все те лихо, якого ви мені завдали, серце моє по-давньому прагне до вас.
— Брат мій сказав добре,— перепинив його Орлина Голова.— Але нехай він гляне на мою руку, поранену кулею з його рушниці. Рана ще не загоїлась.
— Брат мій мене ображає,— відповів йому Щире Серце.— Невже він вважає мене за такого нікчемного стрільця, що я не міг би, якби схотів, убити його на смерть? Ну, що ж! Я покажу зараз усім, на що здатний сміливий воїн. Хто має сумнів у тому, що досить одного мого слова і ця жінка може вмерти? — спитав він, звертаючись до присутніх і показуючи рукою на жінку Орлиної Голови, на яку Весела Вдача в цей час навів свій пістолет.
Ряди команчів мимоволі здригнулись, а в Орлині Голови на чолі виступив рясний літ.
Щире Серце якусь мить пильно дивився на індійців, потім зневажливо знизав плечима, кинув зброю собі до ніг і, схрестивши руки на широких грудях, спокійно наказав канадцеві:
— Весела Вдачо, звільніть цю сквоу і її дитя.
— Ви збожеволіли, Щире Серце! — скрикнув вражений юнак.— Та це ж ваш смертний вирок!
— Зробіть, як я прошу.
Канадець більше не заперечував. Діставши ніж, він мовчки перерізав пута, якими було прив’язано індіанку, і, обережно поставивши її на землю, зліз з коня.
— Що ви робите? Тікайте звідси! — крикнув йому Щире Серце.
Але юнак рішучим кроком підійшов до свого друга і, ставши поруч нього, з безтурботним сміхом сказав:
— Я ніколи не пробачив би собі, якби залишив вас тут самого. Хоч би там що, а ми будемо разом.
І друзі міцно потиснули один одному руки.
Команчі здивовано перезирнулись. Настало тривале мовчання. Індійці були вражені й схвильовані. Ці брон-зовочолі люди, незважаючи на свою породжену обставинами суворого життя жорстокість, уміли цінувати справжню мужність і благородство, і смілива поведінка мисливців справила на них величезне враження.
Мовчання порушив Орлина Голова. Кинувши зброю, він підійшов до мисливців і, незважаючи на намагання зберегти незворушність, схвильовано сказав: