— Скажіть,— відступаючи й посміхаючись, спитав Чорний Лось,— невже цей бур’ян має для вас таку велику цінність?
— Бур’ян? Ви невіглас! — визвірився на трапера обурений лікар.— Та чи знаєте ви, що це одна з різновидностей Chiroste mon pentadactylon, рід якої належить до Flora техісапа.
— Ну, ну, не сердьтесь,— примирливо сказав Чорний Лось,— і пробачте мені за зневажливе ставлення до вашої флори. Я ж справді невіглас і зовсім на цьому не розуміюсь.
Доброму товстуну відразу стало соромно за свою різкість.
— Даруйте! — промурмотів він розгублено.— Я не хотів вас образити.
— Нічого, нічого,— добродушно посміхнувся трапер—зате я тепер знатиму, що таке Flora mехісаnа. Ну не буду вам більше заважати. Щасливо!
Свиснувши собак, він зробив кілька кроків, але зараз же повернувся.
— Пробачте, шановний докторе, я заберу у вас ще хвилинку уваги. У вас у таборі є молода сеньйора. Вона нещодавно разом з генералом була у мене в ранчо. Чи ви не знаєте...
— Ах, боже мій! — перебив його лікар.— Який же я забудько! Я ж зовсім забув...
— Що забули? — насторожився мисливець.
— Я ж, власне, їхав до вас, та ось...— показуючи рукою на трави, розгублено промурмотів Дюр’є.— Донья Люс просила мене негайно переказати вам оці три слова... три слова... оці ось... Стривайте, я зараз пригадаю...
Чорний Лось відразу став серйознішим.
— «Ждемо Щире Серце»? — підказав він лікареві.
— От, от! — зрадів той.— Вони крутилися в мене на язиці, але...
Трапер схопив його за плече й струснув.
— Безумець! — скрикнув він гнівно,— коли вас просили прийти до мене?
— На світанку,— знетямлено вимовив Дюр’є.
— Ви знаєте, що ваша легковажність може коштувати життя всім вашим друзям?
— Я вас не розумію,— злякано, але з ноткою недовір’я в голосі сказав Дюр’є.— В прерії спокій і тиша. Що ж може їм загрожувати? Індійці?
— Пірати прерій! — приголомшив його трапер.— З ними у змові ваш провідник Балакун.
— Боже мій! — зрозумівши, нарешті, свою провину і мало не плачучи, прошепотів товстун.— Що ж робити?
— Тільки не рюмсати! — різко обірвав його трапер.— Я зроблю все можливе, щоб негайно організувати їм допомогу. А ви повертайтесь до табору і, якщо тільки вам удасться туди проскочити, заспокойте сеньйориту. Скажіть їй, що допомога буде.
— Не мине й години, як я буду там, — сідаючи на коня, рішуче запевнив трапера лікар.
— Та глядіть, не зачепіться по дорозі за яку-небудь квітку! — ущипливо крикнув йому навздогін Чорний Лось і, провівши поглядом його кумедну на коні фігуру, швидко попростував повз своє ранчо в ліс.
Не пройшов він і ста кроків, як назустріч йому, обережно підтримуючи в сідлі непритомну донью Хесусіту, виїхав Но-Евзебіо.
— Де Щире Серце? — відразу зрозумівши, що сталося нещастя, тривожно спитав трапер.— Він мені негайно потрібний.
— В полоні у команчів,— з болем у голосі сказав у відповідь старий.
І він коротко розповів Чорному Лосеві про трагічний обмін, що відбувся між Щирим Серцем і його смертельним ворогом.
Поки Но-Евзебіо, влаштувавши донью Хесусіту на ранчо Чорного Лося, приводив її до притомності, сам Чорний Лось, не марнуючи часу, подався збирати відданих Щирому Серцеві мисливців. Був розпал мисливського сезону, і йому за короткий час пощастило зібрати чималий загін, з яким він і рушив до табору команчів. По дорозі до загону приєднувалися всі зустрічні трапери і, коли розвідник Орлиної Голови його вистежив, в ньому були вже досить значні сили.
Вирушивши з табору команчів назустріч Чорному Лосеві, Щире Серце ішов, час від часу скрекочучи по-сорочачому. Він імітував це скрекотання так вправно, що з гущавини лісу йому раз у раз відгукалися справжні сороки. Це був умовний знак, на який слідом за сороками, відгукнулися і його друзі — трапери. Незабаром вони оточили його щільною юрбою.
Перші підбігли Чорний Лось і Но-Евзебіо.
— Ну, тепер мені все зрозуміло,— посміхаючись і простягаючи до них руку, сказав Щире Серце.— Спасибі вам, друзі! Та, на щастя, ваша допомога мені вже не потрібна.
— Як це вам пощастило вирватися з лабет отих триклятих червоношкірих чортів? — здивовано спитав Но-Евзебіо.
— Друже мій, не говоріть так про команчів,— з лагідним докором у голосі зауважив Щире Серце.— Віднині вони стали мені братами. Ми навіки закопали
томагавк війни, і, сподіваюсь, вони стануть друзями й вам.
— Це як ніколи до речі,— зрадів Чорний Лось.— Тепер у нас розв’язані руки, і ми можемо діяти негайно.