Трапери палко поздоровили дівчину, яка виявила таку сміливість і самовладання.
— Сеньйорито,— звернувся до неї Щире Серце,— заради вашої безпеки я мушу негайно переправити вас в інше місце, де вам ніщо не загрожуватиме. Вам доведеться побути там, поки ми знайдемо генерала.
І, не чекаючи подяки, він, чемно вклонившись, вийшов з намету, щоб віддати траперам всі необхідні розпорядження. Донья Люс провела його довгим, замріяним поглядом.
XV
ЛІГВО ПІРАТІВ. УАКТЕНО ЙДЕ НА РИСК
Поки Щире Серце та його мисливці порядкували в розгромленому таборі мексіканців, Уактено з чотирма бандитами, які несли генерала і Юпітера, шукаючи собі сховища, дерлися по стрімкому, майже прямовисному схилу. Під ногами в них зяяло бездонне провалля, й на кожному кроці вони рискували зірватися й загинути. Все навкруги оповивала густа темрява. Вгорі над ними час від часу спалахували смолоскипи переслідувачів, яким, проте, незважаючи на всі намагання, ніяк не вдавалося їх виявити.
— Хай їм щастить! — злорадно посміхнувся Уактено.
Він обернувся до своїх бандитів.
— Ну, друзі, ми можемо трохи перепочити. Ці йолопи ніколи не додумаються зійти сюди. Покладіть полонених, і нехай двоє з вас оглянуть навколишню місцевість. Тільки глядіть, щоб вас не помітили, будьте обережні!
Бандити виконали його розпорядження й невдовзі повернулись, виявивши збоку косогору досить велике укриття, де можна було добре сховатись.
— В наших умовах нам і не треба нічого кращого,— вирішив піратський капітан.— Тут ми не залишимо після себе ніяких слідів, а супротивник не забарився б помітити їх при першому ж промінні сонця. Рушаймо!
Незабаром усі підійшли до косогору. Виявлене розвідниками укриття являло собою щось подібне до чималої розколини, утвореної в грунті вітрами й дощами. З першого погляду здавалося, що вона неглибока. Один по одному бандити стали спускатися в це природне укриття, тягнучи за собою й полонених. Коли всі зійшли вниз, Уактено завісив вузенький вхід до розколини ковдрою.
— Ну, от ми ніби у себе вдома,— задоволено заявив він.— Сумніваюсь, щоб оті нагорі зважилися прийти до нас у цю пацючу нору.
Він витяг з кишені кресало й, викресавши вогонь, запалив маленький смолоскип, що осяяв усе навкруги червонястим світлом. Оглядівшись, бандити радісно закричали. Те, що в темряві здавалося їм маленькою розколиною, насправді було великою природною печерою, яких багато трапляється в цій місцевості.
— Нам допомагає сама доля! — підносячи вгору смолоскип, весело сказав капітан.— Але печеру треба як слід оглянути. Залишайтеся з полоненими тут, а я піду познайомитись з нашим новим володінням.
Він запалив ще один смолоскип і обережно заглибився у вузенький прохід, що спадисто сходив униз.
Походивши по підземеллю хвилин з десять, він уже мав повернутися назад, коли раптом спочатку легенько, а дедалі дужче заблимало полум’я смолоскипу, й у обличчя йому вдарив струмінь свіжого повітря. Він ступив ще кілька кроків вперед і опинився перед виходом у прерію. З обережності загасивши ногою смолоскип, ватажок піратів кілька хвилин постояв, прислухаючись. Скрізь панувала цілковита тиша, порушувана тільки дзюрчанням води, що бігла десь попереду. Він почекав, поки очі його звикнуть до темряви, й, нарешті, розгледів вдалині бліде світло, що скидалося на відбиття нічного неба на поверхні води. Пройшовши ще кілька десятків кроків, він підійшов до другого виходу з печери й зраділо похвалив самого себе за уважність, яка допомогла йому помітити цей, посланий йому провидінням, відлюдний закуток.
Печера виходила на берег маленької річки, вода якої сягала рівня входу до підземелля. Отже, тепер бандити могли вплав або переїхавши плотом входити й виходити з свого добре замаскованого укриття, не залишаючи за собою ніяких слідів. До всього цього від табору мексіканців печера була досить далеко. Уактено був просто в захваті від усіх переваг, які давало йому нове сховище. Він поспішив повернутися назад.
Всі, за винятком вартового, який пильнував полонених, міцно спали.
— Вставайте!—розбудив їх капітан.— Спати годі! Треба братися до діла.