Дюр’є вислухав це попередження трохи стривожено, але коли пірат повернувся й вийшов, весело підморгнув генералові й негрові і, притишивши голос, сказав:
— Ми тут самі?
— Мабуть, самі,— не зовсім впевнено відповів генерал.— А втім, це легко перевірити.
Лікар обійшов приміщення полонених, уважно оглянув усі закутки і тоді тільки повернувся до свого друга.
— Ну, от тепер поговоримо,— серйозно сказав він.
— Де моя племінниця? — тривожно спитав генерал.
— Заспокойтесь, вона під обороною Щирого Серця, і їй ніщо не загрожує.
Генерал зітхнув з полегкістю.
— Тепер, коли я спокійний за неї, мені не страшні ні цей полон, ні навіть смерть,— сказав він.
— Ні, ні, генерале,— палко заперечив Дюр’є,— ви якнайшвидше повинні вирватися з лабет цих бандитів. Мені ніколи пояснювати вам, чому саме, але тікати треба сьогодні ж.
— Та я тільки й мрію про це,— відповів генерал,— тільки ж, крім самого бажання і мрій, треба ще мати й якусь можливість.
— Це так,— безтурботно погодився лікар.— Щиро кажучи, я й сам ще не знаю, як вибратись звідси. Але будьте певні, що я знайду спосіб.
Лікар завжди був такий заглиблений у свої наукові заняття і до такої міри розсіяний і непрактичний, що полонені ніяк на нього не покладались і не ставились до його слів серйозно. І все-таки його оптимізм трохи їх розворушив. Близько години вони обмірковували найрізноманітніші, подекуди справді божевільні плани втечі і, зви
№
чайно, не могли спинитися на жодному з них. Аж ось пролунали кроки, і в глибині гроту з’явився капітан.
— Ну, що у вас, докторе? — спитав він.— Як почувають себе хворі?
— Кажучи правду, не дуже добре,— з легкою гримасою відповів Дюр’є.
— Дарма,— байдуже сказав Уактено.— Генерал незабаром буде на свободі і тоді лікуватиметься скільки схоче. Ходімо, докторе! Ви мали досить часу, щоб наговоритися з вашим другом, а серед моїх людей є кілька легкопоранених, і я хочу, щоб ви їх оглянули.
Лікар мовчки пішов слідом за ним.
Погрожуючи Дюр’є, Уактено робив це напівсерйозно, про всяк випадок. В дійсності ж ні йому, ні будь-кому з його зграї навіть на думку не спадало, що цей чудакуватий ескулап може бути для них небезпечний. Бандити підсміювались над його кумедною зовнішністю, дивацькими звичками та розсіяністю і спокійно дозволяли йому вільно пересуватися по їхньому лігву. Зваживши все це, лікар, у якого в голові зрештою склався цілком реальний і добре продуманий план визволення генерала, вирішив ще більше приспати їх пильність і залюбки строїв з себе дурника. Він удавав, що не розуміє їхніх досить прикрих жартів, весело реготав, коли сміялися вони, мугикав собі під ніс пісеньки, а при столі довго й з великим апетитом уминав разом з ними вечерю.
День минув без пригод.
Генерал і Юпітер нетерпляче чекали ночі. Добрий настрій і впевненість лікаря передалися і їм, і вони знову почали мріяти про те, що раніше здавалося неможливим.
Опівночі, коли полонені почали вже втрачати надію, лікар, нарешті, з’явився. Він ішов, освітлюючи собі дорогу смолоскипом, і радісно посміхався.
— Генерале, збирайтесь! — весело гукнув він, високо підносячи смолоскип угору.— Зараз ми вийдемо звідси на волю.
— Яким, чином? — недовірливо спитав генерал.— А бандити?
— Сплять, хай їм чорт! І тепер ми господарі печери, кажу вам.
— Але ж вони можуть прокинутись,— все ще вагаючись, сказав генерал.
— Не турбуйтесь, генерале, звичайно, коли-небудь вони прокинуться, але це буде не дуже скоро. Принаймні не раніше, як через п’ять-шість годин.
— Я вас не розумію.
— А тимчасом це дуже просто,— з тріумфуючим виглядом заявив лікар.— Я підсипав їм у напої опіуму, і після вечері вони попадали, наче мертві. Вони там хроплять, як ковальські міхи.
— Докторе, ви ж надзвичайна людина! — бадьоро схоплюючись з місця, скрикнув генерал.— І я, щиро кажучи, досі вас просто недооцінював.
— Ви недооцінювали мою ботаніку, генерале,— посміхнувся Дюр’є.— А, як бачите, вона придалася, ще й дуже. Та не будемо марнувати час.
— Справді, затримуватися тут не слід,— погодився генерал.— Але де капітан?
— На жаль, не знаю. Він пішов по обіді і більше не повертався.- А втім, я догадуюсь, куди він подався, і мені здається, ми його незабаром побачимо.
— Ну, ходімо, друзі!—сказав генерал.— Скоріше!
Ідучи до виходу, генерал і Юпітер, незважаючи на
запевнення лікаря, тривожно оглядалися навкруги, але бандити справді міцно спали в окремій печері, що правила їм за їдальню і спальню.
Коли втікачі відв’язували пліт, щоб переправитись через річку, при блідому світлі місяця вони побачили великий другий пліт, на якому сиділо чоловік з п’ятнадцять. Пліт повільно плив їм назустріч.