Вражена донья Люс прошепотіла незнайомцеві кілька слів подяки, а він провів її до дверей дому і, прощаючись, сказав:
— Я щасливий, сеньйорито, що доля допомогла мені зробити вам цю незначну послугу. Давно вже крок за кроком я стежу за вами й знаю, що незабаром ви маєте вирушити в далеку подорож. Це дає мені підстави сподіватися, що я матиму нагоду зустрітися з вами ще раз, а тому дозвольте мені сказати вам зараз не «прощавайте», а «до побачення».
З цими загадковими словами він низько вклонився й швидко пішов геть.
Ця таємнича пригода справила на дівчину велике враження, й тепер, коли вона побачила Щире Серце, їй на мить спало на думку, що він і торішній її рятівник — одна й та ж особа. Однак незабаром це враження розвіялось, і в душі її залишилося тільки невиразне бажання знову зустрітися з Щирим Серцем.
Освітлюючи спустошений табір, що поволі прокидався, над димучим обрієм поволі зійшло сонце. Генерал вийшов з свого намету й, пильно оглянувши все довкола себе, став прогулюватися по табору. Події останньої ночі глибоко вразили старого солдата, й він тільки тепер зрозумів, до якої міри нерозважно вчинив, взявши свою юну племінницю в цю повну тривог і несподіванок подорож. «Хіба мав я право,— думав він,— наражати її на таку небезпеку?»
Ніби розгадавши думки свого дядечка й прагнучи переконати його в тому, що побоювання його марні, донья Люс підбігла до нього й ніжно обняла.
— Чи не занадто втомливе для вас життя, яким нам тепер доводиться жити? — стурбовано заглядаючи дівчині у вічі, спитав генерал.
— Анітрохи, дядечку! — весело посміхнулась вона.— Навпаки, я вважаю таке життя дуже привабним і приємним. В ньому стільки несподіваного й хвилюючого!
Генералове обличчя прояснилось. Мужність дівчини розвіяла його поганий настрій. Але, довідавшись від неї, що Весела Вдача і Щире Серце так несподівано покинули табір, він знову спохмурнів.
— Цих людей будь-що треба підшукати,— схвильовано сказав він.— Ми їм завдячуємо своїм порятунком, і я цього ніколи не забуду.
Донья Люс пішла потурбуватись про сніданок, а генерал ще раз уважно оглянув табір. Перелічивши людей, які поралися з вантажем, він помітив, що одного з них немає, й наказав покликати до себе Балакуна.
Провідник підійшов і мовчки спинився перед генералом. Вигляд у нього був ще похмуріший, ніж звичайно, але генерал, здавалося, не звертав на це уваги.
— Ти запевняв мене вчора, що недалеко звідси знаєш зручне місце, де ми могли б на кілька днів отаборитись і бути в цілковитій безпеці.
— Так, генерале.
— За який час ми зможемо туди дійти?
— За два дні.
— Чудово. Вирушаємо після сніданку.
Балакун мовчки вклонився.
— До речі,— ніби між іншим додав генерал,—мені здається, що нема одного з твоїх людей на ім’я Кеннеді. Де він?
— Це негідник, — не змигнувши оком збрехав Балакун.— Коли почалася пожежа, він злякався і втік.
— Он як?
— І, мабуть, загинув у полум’ї.
— Бідолашний хлопчина,— висловив своє співчуття генерал.
Балакун іронічно всміхнувся.
— Я можу йти, генерале? — спитав він.
— Так... Ні, постривай.
— Слухаю вас, генерале.
— Ти знаєш тих людей, що врятували нас цієї ночі?
— У преріях всі знають один одного.
— Хто ж вони такі?
— Звичайні мисливці... трапери Арканзасу.
— Мені хотілося б знати про них більш докладно.
— На це я не берусь вам відповісти.
— А як їх звуть?
— Весела Вдача і Щире Серце.
— І більше ти не знаєш про них нічого?
— Ні.
— Ну, гаразд, іди.
Балакун уклонився й спроквола відійшов до своїх товаришів.
— Гм! — промурмотів генерал сам до себе.—В його поведінці є щось непевне.
Він пішов до намету, де на нього вже чекали капітан, лікар і донья Люс.
Сніданок тривав недовго. Через півгодини маленький караван на чолі з Балакуном, який був воднораз і провідником і розвідником, рушив у путь.
Протягом ночі вигляд прерії зовсім змінився. На почорнілій землі димилися купи попелу, де-не-де темніли обвуглені дерева, вдалині все ще стугоніла пожежа і обрій застилали хмари мідночервоного диму.
Обережно ступаючи по нерівному грунті, коні раз у раз спотикалися об кістяки загиблих у вогні пожежі звірів. Все це навівало на мандрівників гнітючий настрій, і вони їхали мовчки, кожний заглибившись у свої думки.