Я схопився зі стільця.
— Ходімо разом, — мовив Карл Юрген.
— Добре, — сказав Крістіан. — Я сам простежу, щоб ви довго не сиділи в неї. А порядкую тут я.
Вона лежала в палаті, вкрита старанно підтиканою ковдрою, з забинтованою головою, і її було майже не видно. На мить я подумав, що ліжко порожнє.
І враз побачив її обличчя, на диво гладеньке, молоде, без зморщок. Я подумав, що не знаю, скільки їй, власне, років. Потім помітив її очі.
Вони дивилися просто на мене. її погляд кликав, благав мене… Я забув про своїх супутників і підійшов до самої неї.
— Доценте Бакке…
Мені довелося нахилитися, щоб почути її.
— Я… Я повинна подякувати вам за… за… повинна подякувати за вашу люб'язність…
За люб'язність? Що ж, панна Лунде належала до давньої школи.
— Ваш брат сказав, що ви допомогли мені… я впала… вибачте, що я завдала вам такого клопоту…
Я досі ніколи не чув, щоб панна Лунде сказала поспіль стільки слів. І слова були такі старомодні, що я мало не бовкнув: «Це я повинен дякувати за приємність». Але вчасно похопився.
— А це хто? — раптом запитала вона.
— Це Карл Юрген Галл, — відповів я. — Наш із братом Давній приятель.
Вона ледь підвелася на ліжку.
— Він із поліції?
І, наче збагнувши, що пробалакалась, вона ледь почервоніла.
— Чому ви подумали, що я з поліції, панно Лунде? — запитав Карл Юрген.
Вона не відповіла. Тільки знов благально, безпорадно поглянула на мене.
— Я прийшов сюди, щоб допомогти вам, панно Лунде, — мовив Карл Юрген. — І поставлю вам тільки одне запитання.
Крістіан неспокійно поворухнувся. Нічна сестра підступила трохи ближче до ліжка.
— Панно Лунде, ви не помітили, чи за вами ніхто не йшов, коли ви ввечері вибиралися на цвинтар Вестре?
На обличчі, замотаному бинтами, проступив страх. Хвора зовсім сіла. Нічна сестра поклала їй на плече руку.
— Ні, не йшов ніхто, — відповіла панна Лунде. Голос був наче не її. Це вперше, відколи я її знав, вона висловила свою власну думку.
— Ніхто… я була сама… я спіткнулася і впала. Слово честі… я спіткнулася і впа…
Сестра поклала її назад на подушку. В тім дитячім «слово честі» було щось безмежно зворушливе. І чомусь панна Лунде зверталася до мене, хоч відповідала на запитання інших.
— Я хочу додому, доценте Бакке. Зараз-таки, негайно… Крістіан узяв її за руку.
— Може, завтра, панно Лунде. А може, за кілька днів. Це залежить від того, чи ви спокійно лежатимете. Вони зараз підуть. Сестру на чергуванні замінить інша, а вона пробуде цілу ніч біля вас. Хай вас ніщо не хвилює. Ми дамо вам снодійне.
— Ні… ні… я не хочу снодійного… я й так засну. Принесіть тільки мої книжки… щоб я могла трохи почитати… Мої книжки… торбу з моїми книжками… Доценте Бакке, будь ласка…
Вона була майже в істерії. Навіть спробувала злізти з ліжка. Проте була така легенька, що її легко втримали.
— Сестро, — сказав Крістіан.
І наче телепатичним чуттям чи, може, тому, що довгі роки працювала з ним, сестра-інквізиторка миттю вгадала його бажання. Вона подала йому шприц. Цього разу я знав, що в ньому не адреналін. І знав, що укол необхідний, а однаково мені було неприємно. Мені завжди неприємно, коли людина так втрачає владу над собою, що її доводиться вгамовувати, як божевільну. Мені не хотілося дивитися на це, я відвернувся і глянув на Карла Юргена. Зате він не відвернувся. Він стояв і весь час стежив за панною Лунде.
— Тепер ви заснете, — мовив Крістіан. — За хвилину заснете. І вам буде добре.
Знов цокнула хвилинна стрілка.
— Я впала… — прошепотіла панна Лунде. — Спіткнулася… будь ласка, принесіть… мої… книжки…
Коли ми вийшли в коридор, то побачили біля дверей високого, дужого, рум'яного чоловіка середнього віку в сірому костюмі. Він був страшенно обурений.
— Мені довелося показувати документ, — сказав він.
— Мені також, — засміявся Карл Юрген.
— Отакої! — здивувався той.
— Це сержант поліції Ев'єн, — мовив Карл Юрген. — Він сидітиме біля цих дверей цілу ніч.
— А це що таке? — вигукнув Крістіан.
— Цілу ніч, Ев'єне. І нікого не пускайте в палату. Нікого, крім доктора Бакке — це й є доктор Бакке — і мене.
Сержант присунув стільця до дверей і сів. Я був певен, що тепер ніхто не зайде до панни Лунде, хіба що через труп сержанта Ев'єна. А дивлячись на нього, важко було повірити, що він може стати трупом.