— Ви просто йому заздрите!
Я хотів розреготатися знову, але просто подивився на Пастора.
— Не хочу сперечатися. Якщо вважаєте за потрібне, звертайтеся до Чеснакова, та й годі.
Пастор мовчав. Я теж.
— А ви самовпевнений, — нарешті сказав він.
— Я знаю свою справу. Знаю найкраще за всіх у країні. І я знаю, що в нас залишилося небагато часу. Або берімося до справи, або я піду.
— Що ви знаєте про події?
— Нічого. Я ж не читав доповідей союзників. Думаю, це були американці. Що вони знають?
— Вони твердять, що Хуйло спробує здолати нас нетрадиційними засобами. Зокрема він наказав розпочати активацію сил духовної оборони, які можуть завдати Україні болючих ударів. — Пастор так скривився, наче лимон жував.
— Бачу, ви в це не дуже вірите.
— Не вірив, аж поки не побачив фотографії пошкодженого автобуса, знищеного гвинтокрила, а потім і бійні в центрі Києва. Тепер я мушу на це зважати. Я дуже не хотів, але мушу.
— Гаразд, це вже крок уперед. Отже, що ще кажуть американці?
— Що ми маємо підготуватися до протидії силам духовної оборони.
— Ви не просили допомоги в американців? У них же ціла купа заточених під це супергероїв.
— Вони відмовили нам. Навіть у Конгресі немає більшості голосів за надання нам супергероїв. Не кажучи вже про адміністрацію Обами, яка категорично проти. Ми мусимо відбиватися самі. Це остаточне рішення.
— Херово.
— Чому? Що за панічні настрої? Ми не гірші за Росію!
— Ми не гірші, але в нас гола дупа. Ми на нулі. У нас немає розробок, немає фахівців, окрім мене, немає досвіду, немає більш-менш готових до виконання проектів.
— А в Росії?
— А в Росії все це є. Кремлядь почала займатися цим іще на початку тридцятих. Дещо використовували під час Другої світової війни, коли вдалося знешкодити воїнів Вальгалли. Розробки тривали, потім була перерва після розпаду СРСР, а останніми роками кремлядь почала вкладати у ці проекти великі кошти.
— Кремлядь — це Хуйло?
— Кремлядь — це пухлина, осердя якої в Кремлі. Менш важливо, хто саме там сидить, Хуйло, Пердло чи ще хтось. Бо тут роль особистості в історії невелика, і хто б не сидів у Кремлі, він буде виконувати те, що вимагає кремлядь, — пояснив я. Здається, Пастор не дуже добре зрозумів, про що я. Мовчав і думав.
— Звідки ви знаєте, що Росія продовжує ті проекти? — спитав він нарешті.
— Мені пропонували роботу. Цілу лабораторію в одному з секретних інститутів Зеленограда, що працюють на СДО — сили духовної оборони.
— А як вам могли пропонувати? — здивувався Пастор. — Ви ж громадянин іншої країни.
— Їм начхати на паспорти. Їм потрібен був фахівець, найкращий фахівець у цій царині, і вони намагалися залучити мене. Обіцяли великі гроші. Йшлося про десятки тисяч доларів на рік.
— І що ви?
— Відмовився.
— Чому?
— Бо з кремляддю не можна мати справу. Ну, звісно, якщо хочеш жити. До того ж я не люблю жорстких ієрархічних структур, а там були саме вони.
— Ви — вільний стрілець?
— Вільний учений.
Пастор усміхнувся.
— У нас є шанс? — спитав несподівано. Серйозно дивився мені в очі.
— Не знаю. Але боротися треба незалежно від того, є шанс чи немає. Так я звик і ще жодного разу не пожалкував про цю звичку.
— Радий це чути. Тоді будемо боротися. Вас призначать моїм секретним радником, у вас буде штат своїх співробітників, із якими ви будете розробляти план протидії росіянам.
— У нас немає часу на плани, — закрутив я головою. — Нам потрібно діяти вже зараз. В ідеалі ми мусили почати ще кілька років тому, щоб підготуватися. Але маємо те, що маємо.
— Але…
— Послухайте мене. Я більш-менш усе обміркував. Зараз я розповім свої умови. Вони остаточні, жодного торгу не буде. Ви або погоджуєтеся з ними, або ні. Якщо погоджуєтеся, я формую команду і починаю працювати над створенням третього фронту.
— Кого?
— Третього фронту — лінії містично-ментального захисту.
— Чому третього?
— Перший фронт — безпосередньо на Донбасі. Другий фронт — дипломатичний та економічний тиск Заходу. Ну а те, чим я хотів би займатися, — це третій фронт, фронт захисту душі країни.
— І як його організувати?
— За допомогою мобілізації наявних ресурсів.
— Але ж ви кажете, що ми на нулі.
— До мобілізації — так, а після мобілізації в нас будуть деякі сили.
— Як провести мобілізацію?
— Я цим займуся. Але я одразу попереджаю: я не працюю на державу. На країну — так, на державу — ні. Я нікому не підкоряюся. Я роблю свою справу, як вважаю за потрібне, і ніхто не може мені наказувати. Я сам створюю свою команду, яка отримуватиме всі необхідні ресурси. Я…