— Так не буває, — перервав мене Пастор і закрутив головою. — Не можна бути самостійним, коли держава тебе утримує. Не…
— Я вже наголошував, що мої умови — не привід для обговорення чи торгу. Так або ні. Або ви погоджуєтеся, або я не працюю.
— Це занадто серйозна ланка, щоб віддати її в руки однієї людини!
— Пасторе… — Тут уже я витримав паузу. — Про серйозність третього фронту я знаю. Так само, як знаю, що мене дуже хочуть убити і вб’ють, якщо я припущуся хоч найменшої помилки. Якщо ми почнемо працювати, я поставлю на кін своє життя. Ви мусите довіряти мені.
— Я довіряю, але…
— У нас є у кращому разі тиждень. Найімовірніше — лише кілька днів. Це я не те щоб хочу налякати чи чогось вимагаю, це я кажу як є. Думаю, американці теж називали такі строки.
— Вони казали про місяць.
— Бачите, їхня розвідка погано працює в цьому напрямі.
— А може, це ви наганяєте паніку?
— Ну, почекайте кілька днів, і на власні очі все побачите. — Я посміхнувся.
Пастор знову подивився мені в очі. Він наче хотів помітити в них якусь відповідь. Але дарма.
— Звідки нам знати, що вас не завербували? А, Владюшо? Що всі ці спроби викрасти вас — не цирк, щоб обдурити нас, переконати, що ви не працюєте на Москву?
— Ніяк. Ви або вірите мені, або ні. Якщо я завербований, Україна загине.
— Не смійте так говорити! — гримнув Пастор.
— Це факт. Якщо в нас не буде третього фронту, кремлядь змете нас. Можливо, не повністю, а до Дніпра чи до Збруча, але все буде в її руках і вона вирішуватиме, де зупинятися і чи зупинятися взагалі.
— Захід не дозволить…
— Захід не втрутиться, — запевнив я. — Одна річ, коли вторгнуться танкові колони, авіація та артилерія, і зовсім інша — коли воюватимуть чудовиська. Їх же навіть по телевізору нормально не покажеш. Західні ЗМІ не можуть сказати, що Харків захопили «пєльмєшкі», а Дніпропетровськ нищать «сєкєль» та «артем». Просто повідомлять, що проросійські сили якось змогли захопити найбільші українські міста. Мабуть, завдяки тактиці блискавичних ударів танкових армій. Ось і все. Захід не втрутиться, тут уже не сумнівайтеся. Вся надія тільки на ті сили, які ми зможемо зібрати.
— Скільки ми можемо їх зібрати?
— Скільки вдасться. Я спробую залучити все, що варто залучати.
— Вони, ну, ці… ті, кого ви будете залучати… — почав мимрити Пастор.
— Чудовиська. Я буду залучати чудовиськ, — допоміг я йому. Пастор скривився. Саме це слово було йому неприємне.
— Чи не будуть вони небезпечні для країни?
— Коли ти працюєш із чудовиськами, мусиш бути готовим до того, що щось піде не так. Це не роботи, які виконують закладену в них програму, це — живі істоти, з якими можливі ексцеси. Але я спробую тримати ситуацію під контролем.
— А немає якогось іншого способу?
— Іншого? — здивувався я.
— Так, іншого. Щоб перемогти російських чудовиськ без залучення наших.
— Є, — кивнув я. Пастор здивовано подивився на мене.
— І який це спосіб?
— Необхідно знайти Українського героя і дати йому Шаблю та Хрест. Тоді можна не напружуватися, Український герой зробить свою справу самотужки, знищить усіх чудовиськ і подарує Україні перемогу.
— Де його можна знайти, цього героя? — Пастор аж підхопився. І очі загорілися.
— Не знаю, — чесно сказав я. — Гадки не маю. Навіть немає впевненості, чи той герой узагалі існує.
— Це як?
— Ну як, просто. Є легенда, що Український герой мусить прийти і врятувати Україну. Досі він не приходив. Нагоди рятувати країну були, але герой не з’являвся. Хтозна, чи з’явиться зараз.
— А що за Шабля та Хрест?
— Це надпотужні обереги України. Шабля може захистити країну від збройного нападу, а Хрест — від ментальної агресії.
— Так це те, що нам потрібно! — скрикнув Пастор.
— Ні, — закрутив я головою. Нещодавно мене розпитували про Шаблю та Хрест знайомі з Оклункова, я детально все їм розповів, але знав, що то шлях у нікуди.
— Чому ні?
— Тому, що і Шаблею, і Хрестом може скористатися лише Український герой. Немає його — і Шабля з Хрестом — просто шматки металу та дерева. Ось і все. Якби в мене був хоча б натяк на те, що Український герой існує, я б шукав його, шукав би Шаблю та Хрест. Але натяків немає. Я не можу ризикувати, шукати те, чого немає. Піду іншим шляхом.
— А що як той герой таки є?