— Ви граєте у покер?
— Ні. Але правила знаю.
— Ну так-от вам ситуація. У вас дві карти, вам роздають іще три. У вас одна пара. Можна сподіватися, що наступні дві карти принесуть вам фулхаус. Але яка ймовірність? Мала, дуже мала. Я б не поставив на це ані копійки. Боюся, що з героєм ситуація ще ризикованіша. Його чекали під час визвольних змагань, але він не прийшов. 1948 року УПА провела секретну операцію «Давид», сподіваючись на героя. Але його знову не було. Чому він мусить з’явитися зараз? Нема жодних передумов.
— То будете залучати чудовиськ?
— Не кривіться так! — аж образився я. — Чудовиськ треба поважати, інакше вони можуть помститися.
— Я не боюся чудовиськ, я — віруюча людина! — твердо й урочисто відповів він.
— Чудовиська — надто примітивні істоти, щоб цікавитися релігійними поглядами своїх жертв, — пояснив я. — Вони вбивають, не зважаючи на вашу віру.
— Маячня! Господь захищає від цієї нечисті! — скрикнув Пастор.
— Ви помиляєтеся, коли сприймаєте чудовиськ занадто духовно. Вони створені з плоті та крові, вони існують, їдять, пердять і вбивають. Спробуйте піти з вірою до левів, і вони з’їдять вас. Із чудовиськами так само.
Пастор махнув рукою. Він не міг змиритися з тим, що у світі є чудовиська, а тим паче з їх залученням до нашої боротьби.
— То ми працюємо? — спитав я.
— У мене немає іншого виходу, — неохоче визнав Пастор, трохи подумавши.
— Добре. Тоді мої умови. Повна незалежність. Я працюю сам, на чолі своєї команди, яка отримує всю потрібну допомогу від держави. Для людей моєї команди необхідні зброя та гроші. Я ні з ким не буду узгоджувати свої дії, обіцяю лише намагатися не порушувати закону й уникати людських жертв. Про результати роботи я буду сповіщати вас особисто. Здебільшого електронною поштою, бо мобільному зв’язку не довіряю.
— Ми підготували для вас бункер. Його дуже добре охороняють. Це неприступна фортеця. Ви можете працювати там.
— Я мало що можу зробити у фортеці. Мені треба працювати в полі, біля чудовиськ.
— Вас буде охороняти загін спецназу СБУ.
— Ні, свою охорону я наберу сам.
— Це професіонали найвищого ґатунку!
— Пасторе, я впевнений, що державний механізм в Україні досяг останнього ступеня розпаду і все в ньому просякнуте трупною отрутою. Не виключаю, що до вашого спецназу брали за хабарі або по знайомству. Якщо там великі зарплати, то навіть упевнений у цьому. До того ж у мене є сумніви щодо мотивованості ваших бійців. Тому свою охорону набиратиму сам. Ціна питання надто висока, я не маю права на помилку.
— Для вас створили робочу групу в РНБО і…
— Скільки у групі людей? — перервав я Пастора.
— Дванадцять наших найкращих аналітиків і…
— Мінімум четверо з них — зрадники, а ще четверо найближчим часом стануть ними.
— У вас немає доказів!
— У мене є приклади. Як мене вирахували в автобусі з призовниками? Військком зрадив мене і підклав маячок у подаровану куртку.
— Ми наказали його арештувати, але він застрелився.
— Радше, його застрелили. Не вірю, щоб та свиня вбила себе. Це кремлядь замітає сліди. Ідемо далі. Як вони вирахували мене тут, у Києві?
— Ми перевіряємо того охоронця, який був із вами.
— Це не він зрадив. Він міг би просто пристрелити мене.
— Він, ніхто більше не знав про ваше перебування у Києві.
— А ваш радник і його водій?
— Водій узагалі нічого не знав. Йому сказали їхати, і він поїхав. А мій покійний радник був відданим патріотом України! — У Пастора аж голос затремтів.
— Я не люблю говорити погане про людей, щодо яких не маю доказів. Тим паче про мертвих. Але тут ситуація проста. Хтось доповів кремляді про те, що я в Києві. Це міг бути і охоронець, але він реально ризикував життям, кілька разів рятував мене і сам був на межі смерті. Якби він хотів мене вбити, йому б навіть не треба було вбивати самому, він міг просто не рятувати мене, і чудовисько б мене знищило. І в полях, і в Києві. Але він урятував, тому не думаю, що він зраджує. А от у вас є кріт, і, найімовірніше, не один. Хтось довідався про появу охоронця, про те, що я в Києві, і дізнався, куди мене повезуть. Мабуть, вони чекали нас в іншому місці, але я наказав змінити маршрут, тому їм довелося змінювати план на ходу, і це дало шанс урятуватися. Але кроти у вас залишилися. Шукайте їх — це моя порада.
— Хто напав на вас?
— У полях чи в Києві?
— І там, і там.
— У полях я напевно не знаю, бо жодного разу не бачив нападників, але думаю, що одне з летючих чудовиськ.
— Типу Змія Горинича?
— Ні, дракони надто недисципліновані, їх давно зняли з озброєння. Думаю, що це був або «Гастелло», або «гагарін».