І всі їли. Передавали порожні миски, отримували повні й жадібно їли. Цистерна швидко порожніла. Прорвалося ще троє. Одного знову зняв Мовчун, устигнувши перезарядити гранатомет. Другого ракетою збив хтось із військових. А третій завис і кинувся до цистерни. Я закричав, вихопив пістолет, почав стріляти. Хотів бігти, але перечепився і впав. Мовчун стрибнув на мене зверху.
Вибух. «Гастелло» поцілив у цистерну й переламав її навпіл. Залишки борщу витікали в багаття й шипіли. Кричали поранені. Я засмикався. Мовчун допоміг мені підвестися.
— Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу! — кричав я, люди почали підтримувати, і ось уже всі кричали:
— Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу!
— Бля… — почув я тихий зойк Мовчуна. І побачив у небі ще одне чудовисько. Значно більше за «гастелла». Метрів вісім завдовжки, з соплами замість ніг. Із сопел виривалося полум’я. Чудовисько закінчувалося шоломом, як у космонавтів, і всесвітньовідомим обличчям, де за показною правильністю ховалася затятість людожера. Це був «гагарін» — найпотужніше з летючих чудовиськ кремляді. Він махав руками і з пальців його летіли цілі грона ракет, що вибухали на землі. Цим потужним вогнем чудовисько майже здолало спротив військових, а тепер збиралося спрямувати сили на нас. Я встиг подумати, що загинути в першому ж серйозному бою тупо. Думав, що мені таки пощастить повоювати хоча б тиждень. Але я зробив усе, що міг. Я боровся, а загинути не боявся. Прикро було, що невдовзі загине вся Україна.
— На тварюка, на! — Я почав стріляти. Це був «гагарін», найпотужніше з летючих чудовиськ у розпорядженні кремляді. Чортів «гагарін»! Звідки він тут узявся? Клята кремлядь таки змогла оцінити всю небезпеку моєї діяльності й вирішила знищити мене на самому початку, поки я ще не розбудив жодного з ментальних захисників України. — Їжте борщ! Слава борщу! — закричав я і стріляв далі, готовий померти у відчайдушному бою. «Гагарін» несподівано почав знижуватися. Якби він ударив по мені зі своїх гармат, то легко знищив би, але, здається, він вирішив мене полонити. Удар. Я покотився. Це Мовчун збив мене з ніг, а сам кинув одразу кілька димових шашок. Повалив дим. Я поплазував у саму його гущину. «Гагарін» не розрахував і важко вдарився об землю. Удар був настільки потужний, що я впав. Миттю підхопившись, кинувся в один із виритих окопів, став нагортати на себе землю. Застрекотав автомат, потім вибухнула граната. Мовчун відволікав «гагаріна». Ще якісь вибухи. Здається, залишки нашого повітряного прикриття змогли відновити вогонь. Але «гагаріну» це було байдуже, він був занадто потужний. Огризнувся залпом і продовжував шукати мене в диму.
— Слава борщу! — крикнув десь зі схилу Бухгалтер. «Гагарін» ударив у його бік. — Слава борщу! — не вгамовувався Бухгалтер. «Гагарін» вистрелив іще раз. — Слава борщу! — закричав Бухгалтер утретє. Він, мабуть, бігав схилами, порослими лісом. Дуже ризикував. Почали кричати інші.
— Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу! — Хтось застукав ложкою в порожню миску — і ось уже стукали десятки ложок. Виструнчився ритм. — Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу!
«Гагарін» спочатку заметушився, а потім знову зосередився на мені. Мовчун спробував відволікти стріляниною, але чудовисько не звертало уваги. Неквапливо летіло над землею, устеленою димом. Я принишк під шаром землі, який нагорнув на себе. Не дихати, не думати, не боятися. Багато чудовиськ бачило страх. Якщо ти боявся, чудовисько тебе атакувало. Я не боявся. Відчув над собою величезну масу, кожен «гагарін» важив кілька тонн. Через кілька неприємних секунд начебто пролетіло. Я видихнув, але «гагарін» несподівано повернувся й зарився в землю. Потужні металеві маніпулятори схопили мене. Я вистрелив із пістолета. Моя єдина надія була на те, що механізми чудовиська видадуть нервову реакцію і вб’ють мене, бо менш за все я хотів потрапити у полон. Я знав, що мене там чекає, і дуже хотів померти. Але маніпулятори просто міцно тримали. Набої закінчилися, а перезарядити одною рукою я не міг. «Гагарін» почав набирати висоту, посадив мене на спину. Хтось вистрелив із гранатомета. Це був Мовчун, більше нікому. Чудовисько здригнулося від вибуху піді дном, але політ не перервало.
— Слава борщу! Слава борщу! — знову закричав Бухгалтер, і цей клич підхопили з першого разу. Забив барабан одного з ансамблів. Весь ярок скандував: «Слава борщу!». Я подумав, що, мабуть, це не допоможе, але виглядало все добре. Хтось закричав. Весь ярок зойкнув. Я знав, знав, коли саме люди так кричать! Вони кричать так, коли бачать щось украй дивовижне! Що вони побачили? «Гагарін» відкрив відчайдушний вогонь, пустивши на це всю енергію. Дарма. Треба було спробувати втекти, але чудовиська не завжди діють логічно, тому їх і можна перемогти. Маніпулятори притиснули мене, я застогнав, бо було боляче. «Гагарін» припинив стріляти і став робити маневр, наче тікав від когось. Ми вилетіли з ярка і майже зразу хтось завдав по нас потужного удару. «Гагарін» здригнувся і закрутився. Я знепритомнів, не витримавши навантажень.