— Залишайся на вулиці. Якщо треба буде, я покличу, — сказав Бухгалтеру і відчинив двері. Задзеленчав дзвоник. Запах старих книжок, тиша і спокій. Десь за тонкою стінкою, в каптьорці, лунали тихі голоси і стукіт. Вийшов чоловік. Це був той самий букініст, якому я колись залишив пачки енциклопедій. Він помітно постарішав, майже зовсім облисів, втратив частину зубів і став трохи накульгувати.
— Добрий день, щось підказати? — спитав. Мене не впізнав.
— Так, у мене до вас важлива справа. Чи не могли б ми поговорити наодинці?
— Вибачте, я з друзями граю у маджонг. Приходьте завтра.
Мабуть, мій вигляд не переконав його, що бесіда варта того, щоб припинити гру. Я відрахував п’ять сотенних купюр і поклав гроші в нагрудну кишеню його піджака.
— Може, таки знайдете час? — Я усміхнувся і помітив його здивування.
— Так, так, звісно! — Він побіг у підсобку дуже швидко. Мабуть, справи йшли не найкращим чином і приробітку він був радий. Повиводив невдоволених друзів, які забрали кілька недопитих пляшок вина й трохи закуски в пакеті. Я сховався за полицями, щоб його друзі мене не роздивлялися.
— Так, тепер можемо поговорити. Що вас цікавить?
У його голосі вчувалося хвилювання. Мабуть, мріяв, що зможе заробити ще більше.
Я вийшов з-за полиць, подивився продавцю в очі. Він трохи зніяковів, потім почав придивлятися.
— Ми знайомі? — спитав підозріло.
— Так. Колись я залишив у вас кілька пачок книжок на продаж. Зайти по гроші так і не зміг.
Він придивився до мене. Потім аж підстрибнув.
— Це ти! Бар-Кончалаба! — скрикнув, несподівано кинувся до мене, спробував схопити за шию й придушити. Це було досить несподівано, — але ж неможливо досліджувати чудовиськ без миттєвої реакції. Я встиг відскочити, потім відштовхнув нападника. Він покотився підлогою, вдарився об полицю, на бідолаху почали падати книжки. — Ай! Ой! — заверещав.
Я розгріб купу, допоміг підвестися.
— Тільки не хапай мене за горлянку, бо вдарю ще сильніше, — попередив я.
— Ти знаєш, що я через тебе пережив? Наскочило СБУ, арештували, допитували два тижні, конфіскували всі книжки, половину розікрали! Я ледь не збанкрутував, мені зламали два ребра і вибили передні зуби! Усе через тебе! — Продавець знову кинувся на мене, але я виставив кулаки, і він зупинився. — Що тобі потрібно?
— Кілька книжок.
— Я не буду з тобою розмовляти!
— Будеш, — сказав я тихо. Він хотів щось обурено сказати, але змовчав.
— Тоді не я наслав на тебе СБУ. Я сам просидів у СІЗО кілька років і ледь вижив.
— Я не хочу мати з тобою жодних справ. Досить!
Тобі доведеться.
— І чому?
— Є кілька вагомих причин. Перша — якщо ти відмовишся, до тебе знов приїде СБУ.
— Так вони тебе і послухаються!
— Не мене. Адміністрацію Президента. Ось, подивився. — Показав йому посвідчення.
Букініст ошелешено вирячився, ледь не на зуб пробував.
Це фальшиве посвідчення.
— Хочеш перевірити?
— А ще які причини?
— Ось ця, — я показав букіністу пістолет. — Пристрелю, якщо не схочеш мені допомогти або будеш брехати. А ось іще одна.
— Показав йому гроші.
І чого ж ото одразу не було почати з цієї причини? Мої консультації коштують дорого.
— Я знаю. І готовий заплатити.
— Добре. Що тебе цікавить?
— «Катехізис» Лаврентія Зизанія. Де його можна знайти?
Букініст нервово зареготав і подивився, наче на ідіота.
— Усі екземпляри знищені. Всі до одного. — Він розвів руками.
— Я чув інше.
— Що саме? — Букініст не припиняв посміхатися.
— Один екземпляр у Києві таки є. У приватній колекції.
— Маячня! — Букініст нервово засміявся.
— Ні. Не маячня.
— Я не знаю, про що ти говориш.
— Знаєш.
— Не знаю! Ти верзеш маячню! Усюди написано, що «Катехізис» Зизанія не зберігся! Жодного примірника!
— Три примірники було конфісковано совітами у Варшаві, де їх зберігали ще кілька століть. Доля двох невідома, найімовірніше, їх вивезли в Москву. А ось третій лежав у таємному книгосховищі ЦК КПУ, де до нього мали доступ одиниці. У 1991 році, після заборони компартії, стародрук загадково зник. Тоді зникло багато книжок, а двоє бібліотекарів загадково померли. Але ніхто не звернув на це уваги — не до того було.
Букініст перелякано подивився на мене. Він не чекав від мене такої обізнаності.
— Звідки ти це все знаєш?
— Знаю. Один примірник точно в Києві.
— Був у Києві, але де він зараз — невідомо! — запевнив букініст. Я подивився йому в очі.
— Якщо ти приведеш мене до «Катехізису», я дозволю тобі взяти будь-яку книжку з тієї колекції. Будь-яку.