Букініст закрутив головою, але я бачив, як запалали його очі. Він упіймався на гачок!
— Та ти знаєш, який в нього «дах»? — пошепки спитав мене.
— Ну, ти ж бачиш, що я теж не сам по собі. І мені дуже потрібен «Катехізис».
— Для чого?
— Ти справді хочеш це знати?
Букініст замислився, потім закрутив головою.
— Ні, не хочу. Попереджаю — «Катехізис» в одного колекціонера, якого прикриває СБУ. Дуже небезпечні хлопці. Якось на колекціонера наїхали бандити. Пограбували, забрали кілька ящиків книжок. Почали їх продавати. А потім бандитів стали виловлювати у Дніпрі. Не цілих, а порізаних на шматки. Бензорізом. Розумієш?
— Розумію. Але це мене не хвилює. Де «Катехізис»?
Букініст важко задихав. Укрився потом. Він сумнівався, чи варто ризикувати.
— І я зможу взяти ту книжку, яку захочу? — перепитав.
— Зможеш.
Він іще трохи повагався, а потім кивнув.
— Гаразд, їдьмо. Зараз тільки зачиню крамницю.
Він опустив жалюзі, переніс кілька десятків найцінніших видань у сейф, вимкнув світло. Ми вийшли. Невдовзі вже їхали в район оперного.
— Козел, до якого ми їдемо, все життя працював у бібліотеках і все життя крав. Крав із бібліотеки ЦК, крав із Вернадки. Його б давно посадили, але він умів ділитися. Збирав колекції для покровителів і не забував про себе. Зараз уже зробився старий, сам не краде, завів кількох підручних. Майже всі крадіжки книжкових раритетів із бібліотек країни — його рук справа. У мене він теж крав. Коли СБУ арештувало мою крамницю, він пройшовся і забрав найдорожчі екземпляри. Продав їх, частину грошей віддав слідчим, але й сам заробив добряче. А коли я спробував бодай щось повернути, мене вивезли за місто й прив’язали голим до дерева серед лісу. Наступного разу пообіцяли закопати. Ось так. Я його ненавиджу, — пошепки говорив мені букініст.
— Як його звати?
— Федір Михайлович, як Достоєвського. Будьте з ним обережні, він дуже хитрий. Старий, аж порохня сиплеться, але підступний і небезпечний, наче отруйна змія.
— Я й не таких змій бачив.
— Знаю. Я ж прочитав тоді твою енциклопедію. Вона краща за книжку твого прадіда. Повніша, багато нових відомостей. Видно, що ти багато працював у полі, — сказав букініст. Можливо просто вихваляв, щоб підластитися, а може, справді прочитав.
— Дякую.
— А ще в нього сигналізація і броньовані двері.
— Це не проблема.
Приїхали до потрібного будинку, старого, ще сталінських часів. Мовчун залишився з букіністом у мікроавтобусі, а ми з Бухгалтером пішли в під’їзд. Консьєржка спитала, до кого ми, я тицьнув їй в обличчя посвідченням. Цього вистачило. Піднялися ліфтом, подзвонили до Федора Михайловича.
— Хто там? — почувся тремтливий голос із динаміка. Нас іще й роздивлялися в камеру спостереження.
— Ми з Адміністрації Президента. Термінова справа. — Я показав документи.
— А що за справа? — схвильовано спитав голос.
— Державного значення. Не можу говорити про неї в коридорі. — Я суворо подивився в камеру. Спрацювало — за секунду почали клацати замки. Нарешті двері відчинилися. Нас зустрів старий сивобородий дід у затертому піджачку. Запросив у квартиру. Всередині жив запах старих книг і старого тіла.
— Я слухаю вас, — сказав Федір Михайлович, помітно схвильований.
— Мені потрібен «Катехізис» Зизанія. — Я вирішив не хитрувати, бо часу не було.
Старий аж руками сплеснув, посміхнувся.
— Дорогі мої, про що мова? Всім відомо, що жодного екземпляра цієї книжки не…
Я штовхнув його до стіни і схопив обома руками за шию. Федір Михайлович спробував вирватися, але де там. Тримав я його міцно.
— Дивися, — тихо сказав я. — Я знаю, що ти вкрав «Катехізис» із цеківської книгозбірні. Можеш далі ліпити дурня, але в такому разі я тебе просто придушу. Зрозумів?
Старий ошелешено вирячився на мене. Мабуть, не чекав.
— Слухайте, я ж не сам працюю! Не сам! Ви ж розумієте, що за мною дуже поважні люди!
— Та мені начхати. — Я подивився старому в очі, й він побачив у моєму погляді щось таке, що примусило запанікувати.
— Зачекайте. Подзвоніть! Ось телефон! Вам усе пояснять! Дуже поважні люди! Вам не варто конфліктувати з ними і…
— Ти, я бачу, не розумієш усієї серйозності ситуації. Що ж, воля твоя. — Я натиснув на шию старого. Федір Михайлович засмикався, але руки в мене були міцні, а він занадто старий. Ось захрипів щось. Я трохи послабив пальці.
— Він був у мене, «Катехізис», але зараз немає! Я продав його! До Німеччини!