Усе, та не все. Бо онде почало сунути до дзвіниці нове чудовисько. Це був «синод». Убраний у золото й парчу, величний та солідний, він сунув і співав хвалу самому собі. Я роздивлявся «синод», пихатих і вгодованих князів церкви, звиклих правити і вказувати. Тепер вони клацали потужними щелепами, готові знищити тих, хто піднявся проти необмеженої влади. Вони чхали на парафіян, вони зневажали священиків, вони робили що хотіли, і ніхто не міг обмежити їхню владу.
Я почув кроки. До нас зайшли кілька десятків чоловіків, убраних, як персонажі історичних фільмів. Це були братчики — члени православних братств, які колись хотіли вивести православ’я з під диктатури ієрархії, реформувати його, — але одні єпископи, злякавшись втрати влади, побігли в унію, а інші до Москви, зрадивши віру заради влади. Я хотів звернутися до братчиків із промовою, але зовсім охрип. Просто вказав на «синод». І братчики пішли на нього, і був бій, і перемогли вони, погнали ієрархів, і били їх, і топтали, і вигнали з Лаври, як Ісус торговців, бо ж торговці це й були. Вигнали, а самі кудись пішли.
Я поплескав Бухгалтера по плечу. Показав, що досить. Ми почали спускатися вниз. Зустрілися з Мовчуном, який з нічого не дивувався й нічого не питав. Вийшли з дзвіниці, пройшлися порожньою Лаврою, звідки вигнані були кремлядські поплічники. Сіли в мікроавтобус. Дорогою купили кави, я трохи оговтався. Почули потужний вибух.
— Що це? — спитав Бухгалтер.
— Це братчики працюють на Либідській.
— А що там?
— «Синод» будує там собі новий собор, величний, багатий, блискучий. Думає, що Бог там, де гроші.
— І що, той собор висадили у повітря?
— Собору ще нема. Тільки будують. А прямий хід до Москви був. Його братчики й прикрили. Ну що, тил підготовлено, тепер можна атакувати.
— Атакувати я люблю, — сказав Бухгалтер. Мовчун усміхнувся.
З цими хлопцями було приємно працювати.
(Про Православного десантника читайте у книжках «Недригайлів. Потворні історії з райцентру» та «Бійці небаченого фронту», а також в енциклопедії «Сто чудовиськ України»).
Розділ 5
Шпиль
Перед Києвом ми заїхали до мене в гараж, узяти дещо потрібне. Про цей гараж ніхто не знав, але я діяв обережно. Тільки коли переконався, що всі маячки цілі і всередину без мене ніхто не лазив, зайшов сам. Узяв снодійного, інструменти й необхідний пристрій. Поїхали далі. На заправці я замовив повний бак, а сам зателефонував і домовився про зустріч із одною красунею. Через годину зупинився на Оболоні, хотів тихенько вийти, щоб не будити хлопців, але Мовчун прокинувся. Підхопився, сховав автомат і кілька гранат у наплічник, а пістолет у кобуру під піджак. Прокинувся і Бухгалтер.
— Відпочивай, друже, вестимеш машину назад, — сказав йому.
Він залишився, а ми пройшли в тренажерний зал для дівчат. Почекали трохи, якраз закінчилися заняття, дами почали розходитися. Мовчун зацікавлено дивився на них. Ось вийшла тендітна білявка у чорних штанях і білих кросівках.
— Пані Даніело, — підвівся я. — Добрий день. Мене звати Владюша Бар-Кончалаба, це я вам телефонував стосовно корпоративу. Знаєте, я великий прихильник вашої творчості.
— Добрий день. — Вона недовірливо подивилася на мене й на Мовчуна, який стояв поруч.
— Не хвилюйтеся, це мій охоронець, — заспокоїв я.
— Що ви хотіли? — спитала вона. Усміхалася, намагалася вдавати, що спокійна, але не дуже виходило.
— Ви не проти випити кави?
— Я не п’ю кави.
— Тоді, може, фреш? Тут поруч роблять чудовий апельсиновий фреш! За склянкою фрешу обговоримо мою пропозицію.
Вона трохи вагалася. Потім кивнула.
— Гаразд, ходімо.
Ми зайшли в сусіднє кафе, я попросив зробити нам по склянці фрешу.
— То що ви хотіли? — спитала Даніела.
— Хотів запропонувати вам виступ на корпоративі. Одній поважній компанії виповнюється двадцять років, і я подумав, що ваш спів стане справжньою окрасою урочистостей.
— Зверніться до мого директора, він узгоджує питання виступів.
— Так, звісно, але я хотів спочатку поговорити з вами. Розумієте, мені дуже подобається ваша творчість, і я хотів би якось її підтримати. Як вам ідея, щоб наша компанія стала спонсором всеукраїнського туру?
Даніела уважно дивилася на мене, мабуть, намагалася зрозуміти, наскільки серйозно я говорю. Одягнений я був не дуже, але наявність охоронця вказувала на можливе багатство.
— У нас нещодавно був тур.
— Я кажу про великий тур, у кожне обласне місто і великі райцентри. Півсотні виступів мінімум.