ЕКСКУРС № 1: «ОУН»
… Досліджуючи те, з чим йому доведеться зіткнутися віч-на-віч, Штірліц виходив із матеріалів, що їх він зібрав за ці червневі дні.
Політика, вважав він, починається з карти.
Коли розглядати Австро-Угорщину як певну історичну «окостенілість», то кабінетний учений міг би скласти хронологічну таблицю злетів і падінь, причому загальна «крива», навіть у моменти найбільшого піднесення імперії, була б явно спрямована вниз, до занепаду. Конгломерат національностей, зв'язаних лише честолюбними амбіціями Габсбурзької монархії, не міг, звичайно, розвиватися, оскільки розвиток передбачає єдність інтересів значної частини суспільства.
А коли Австро-Угорщину розглядати як таємничі лінії на старій європейській долоні, то не треба бути ворожкою, щоб прочитати минуле і пояснити його.
Гігантська держава включала в себе споконвічні землі Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, України, Італії, Хорватії, Боснії-Герцеговіни, Далмації, Словенії. Монархи ретельно стежили за тим, як складалися географічні карти. Цензори двора звертали особливо пильну увагу на те, щоб «коронні» землі імперії, цебто власне Австрія, Карінтія, Крайна, Чехія і Моравія, Далмація й Галичина, були зафарбовані друкарями в однаковий рожевий, теплий, будуарний колір. Будь-які відтінки — у даному конкретному випадку — каралися негайно й жорстоко. Друкарі, розуміючи, що їм більше нічого на світі робити, окрім як друкувати, розуміли, яка буде їхня доля, коли вони хоч трішечки помиляться, — виженуть у потилицю і нікуди більше не пустять. Книгодрукування — значна професія і має справу не з чим-небудь, а з словом. Придворні друкарі у глибині душі кляли свою молодість, коли можна було зробити інший вибір, ставши лікарем, архітектором, перукарем у найгіршому разі. Так ні ж — потягло ближче до мистецтва, будь воно тричі неладне. Виженуть лікаря — то він в іншому місті з'явиться, і знову — лікар. Не сподобається монархові палац, створений архітектором, відмовлять у роботі, то можна ж і не для коронованих осіб будувати, а для купця чи промисловця — все одно заплатять. А друкареві нещасному куди? Адже він друкував, а не хтось інший! йому й відповідати — за єдиною і невблаганною суворістю закону. Помилки бути не може — йдеться не про що-небудь, а про престиж імперії. Тим-то директор монаршої друкарні, яка друкувала прибуткові карти імперії, особисто, по кілька разів перевіряв склад фарб і старався заручитися візою чиновника, близького до двірських кіл. «Коронні» землі мають бути завжди однакові на колір, щоб ні в кого — боронь боже! — не могло й думки виникнути про щось «таке»…
Воістину політика починається з карти.
Величезні розміри територій, втиснуті у друкарський аркуш, ваблять до себе полководців, народжують тиранів.
Будь-яка людина, хоч трохи знайома з військовою справою, могла зрозуміти, чого Австро-Угорська монархія була така уважна до географічних карт: «клаптикова імперія», яка увібрала в себе землі завойовані, чужорідні, силкувалася, однак, зберегти амбіції колишньої величі, покладаючи надії на доктрину «агресії на Схід».