У тридцятому році, коли Гітлер вийшов із підпілля і старий маршал Гінденбург дедалі уважніше придивлявся до єфрейтора, коли пропаганда націонал-соціалістів одверто закликала до акцій проти Сходу, коли «Майн кампф», що доказувала необхідність захоплення територій на Сході, продавалася в кожній книгарні (а бойовикам із НСДАП роздавалася безкоштовно, щоб за допомогою «цитат з великого одкровення націонал-соціалізму навертати до нової віри заблудлих»), армія врешті прийняла рішення, на яке так очікував Коновалець: хазяї наказали працювати. Ставка — терор. І пролунали постріли по містах і селах Західної України. Молоді оунівці (були з-поміж них і одурені селяни, проте обмаль їх було, одиниці), вірячи в те, що воюють вони за незалежність, заходилися смалити по польських генералах і губернаторах. Пілсудський відповів так, як було сплановано у Берліні, — запровадив у Галичині й на всій Західній Україні окупаційний режим, пройшовся мечем по українських селах. Сухий пороховий запал дав полум'я на кордонах з Советами, ситуація у Європі загострилася, а саме це й потрібно було нацистам, які рвалися до влади.
Це ж вигідно було й Пілсудському: розв'язані руки — можна вішати і стріляти без суду й слідства, можна карати усіх тих, хто був проти його військової диктатури, — по-ляків-комуністів насамперед.
Однак шеф оунівського керівництва у Західній Україні Головинський під час зустрічі з людиною від Коновальця дав зрозуміти, що ті націоналісти, котрі переховуються у, Польщі, повинні мати програму на майбутнє. (А як її оголосиш, оту програму, коли Берліну просто потрібно було ослабити зсередини режим Пілсудського, розхитати його і підготувати — у зручний і сприятливий момент — до вторгнення ззовні, щоб німецька армія могла вийти до рубежів Росії).
У тридцять третьому році, через два місяці після приходу до влади Гітлера, у Берліні відбулася нарада, де, окрім Коновальця і Ярого, були присутні члени СС, абверу і гестапо. Блідий од хвилювання Коновалець хрускав пальцями. «Радник» Ярий, який дістав чин в СС і був призначений куратором «українського питання», поплескував Коновальця по коліну, наче добрий батько, котрий вивів, зрештою, сина в люди. А втім, і він хвилювався, бо в люди він вивів себе, зробивши свого часу точну й далеку ставку на іншого.
Коновалець, який вважав, що тепер, зрештою, збудуться його мрії, не знав, що за три дні до цієї наради в одного з помічників Гейдріха відбулася інша, вузька, де була сформульовано «теорію стратегічного обману».
«Грайте українськими штукарями, — говорив есесівцям штандартенфюрер Річе, — пообіцяйте їм Київ як столицю, — обіцяйте створення незалежної України. Зустрічаючись э козацькими емігрантами, пропонуйте їм створення великої держави під Запоріжжя до Волги — ми порушимо всі угоди, коли переможе світова ідея німецької раси. Обман у даному випадку простить провидіння, бо ми обманюємо білоруських, українських, російських «неповноцінних людей», які заселяють найродючіші землі й володіють незліченними запасами руди та вугілля. Все, що завгодно, аби тільки одірвати Україну від Росії. Нехай вони вірять нам, нехай вірять. Аби тільки робили те, що вигідно інтересам обраної богом раси німців. Історія простить нам усе, якщо ми здійснимо задумане… Приваблюйте їх ідеєю націоналізму: у боротьбі з нашою расовою теорією будь-який націоналізм-зникне, випарується, немов ота калюжа під ясним полудневим сонцем. Допомагайте їм сформулювати вимоги: «самостійність», «соборність»-будь-які їхні нісенітниці мають бути оформлені в доктрину за допомогою наших експертів. Що голосніше вони зараз про себе заявлятимуть, то легше потім їх буде знищити: розгнузданий варвар викличе ненависть німців. Гегемонізм — а ми наполягаємо на гегемонії нашої раси — відкидає геть усі інші форми націоналізму. Час працює на нас, не бійтеся ліпити з глини колоса — у нього не можна вдихнути життя, його легко розбити, штовхнувши плечем: і черепків не позбираєш…»