— Ви впевнені, що ілюзія минулого переможе в Росії ілюзію майбутнього?
— Якщо наше слово буде розумне — переможе. Якщо наше слово промовлятимуть їхні проповідники, — ми виграємо.
— Хто зможе запровадити у життя «ідею минулого»?
— Мої підопічні, зокрема, — впевнено відповів Оберлендер. — Ілюзія минулого базується на фундаменті націоналізму.
— Але Совєти добре попрацювали над тим, щоб націоналізмові протиставити інтернаціоналізм. Чи ж не так?
— Загалом, то це правильне зауваження. Вони працювали серйозно з цією ідеєю.
— Вам здається, що ідея Совєтів поверхова? — спитав Штірліц. — Двадцять п'ять років більшовизму легко забудуться?
— Слушне запитаний, — промовив Оберлендер і важко глянув на Штірліца. Він знав, що ця людина з розвідки, і, хоча завдання його поїздки, яка мала явно інспекційний характер, були не зовсім зрозумілі йому, в одному не можна було сумніватися: ця людина хоче знати правду і не боїться дізнатися про неї.
— Слушне запитання, — повторив він, замислено. — Дуже поширена думка про насильницький характер більшовизму в Росії — помилкова. Очевидно, влада Рад — найкраща з усіх, які будь-коли були там. Слов'яни персоніфікують історію. Від нас залежатиме, яким чином ми утвердимо, що наш новий порядок кращий за попередню владу.
— І яким же чином це можна утвердити?
— Беззаперечністю підлеглості та вмілою пропагандою наших переваг.
— Ви маєте на увазі соціальні чи побутові переваги?
— Останні.
— Отже, ви думаєте надати їх слов'янам?
— Ні в якому разі. Тільки показати. Це викличе у них повагу до нашої нації, яка всього цього домоглася. Те, як довго ми цього домагалися, — багатозначно додав Оберлендер, — питання іншого порядку.
— Ви сміливо розмовляєте зі мною.
— Я дістав на це санкцію, оберштурмбанфюрере. — Оберлендер не приховував іскри в очах, бо він знав собі ціну, знав, що потрібен рейхові…
Але назавтра, коли Штірліц вислухав Омельченка, дещо для нього прояснилося: Оберлендер говорив тільки частину правди. Очевидно, Оберлендер не встиг обміркувати з бандерівцями нюанси. Те, що Шухевич сказав Омельчснкові, який прибув з «місією доброї волі» од Скоропадського, свідчило про особливу лінію абверу.
Вислухавши Омельченка, Штірліц вирішив, що під час цієї кампанії армія покаже не тільки своє уміння брати противника у танкові кліщі, але й знання, як організувати тил. Це був задум тієї частини генералів, яка розраховувала вивести ОКВ у перший ряд ієрархії, відтиснувши партійних гауляйтерів Бормана, економістів Герінга і катів Гіммлера, бо раніше тил забезпечували війська СС. Зараз, судячи з усього, армія вирішила показати себе силою єдиною, неподільною, силою, яка визначає перемогу в усіх іпостасях війни. Це було нове, тривожно нове, що змусило Штірліца заново проаналізувати для себе питання, пов'язані з роллю вермахту в житті рейху.
«Центр.
Створено банду легіонерів ОУН «Нахтігаль», яка перебуває під командуванням абверу (Оберлендер, Херцнер). «Нахтігалю» надано особливих каральних функцій на території Радянського Союзу — знищення партійного, радянського, комсомольського активу України. Бандера говорить своїм підлеглим про свої «надзвичайні права» під час майбутньої «переможної кампанії», часто повторюючи: «Я, як фюрер ОУН»… З погляду расової теорії Гітлера, це недопустимо, оскільки фюрером може бути тільки арієць. Вважаю, що це одне з найуразливіших місць ОУН. Не певен, що про це знають у Берліні.