Людина ураженого честолюбства, і фізичного (змалку тільки велетень здавався йому героєм), і морального, Бандера одержав першу порцію літератури й прослухав перші лекції від посланців головного керівництва, присвячені, як це не дивно, античній історії.
«Що воно таке трибун? — запитував хитрий до людського матеріалу посланець абверу. — Це та особа, яка співчутливо ставиться до горя слабких і убогих. Трибун живе сам по собі, у світі своїх витончених почуттів та мрій. Йому вільно уявляти собі все, що мариться. Але мріяння його повинні йти згори униз: од нього — до всіх інших. Трибун завжди страждає за чистоту ідеї. Ти мусиш зрозуміти, Степане, що справжній трибун більше за інших прагне до схими, до простоти і скромності, бо він знає свій знак на майбутнє. Можна носити сорочки з голландського полотна, золоті запонки й паризьке канотьє, але при цьому бути дріб'язковим крамарем. Можна ходити в елегантному костюмі, уміти слухати й допомагати, їсти скоромне, їздити трамваєм, а не «опелем» і бути справжнім трибуном, незримим володарем душ тих мільйонів, які підуть за твоїм високим, відокремленим од усіх духом».
Потім розглядалося питання про те, що колективізм, реально виражений у московському більшовизмі, є головний, особистий ворог трибуна, бо він підпорядковує частину загальному, тоді як покликанням вільного духу є, навпаки, підпорядкування загального особистому.
… Лише утвердивши в двадцятип'ятирічному парубкові, який рвався до політики, ідею його винятковості та пояснивши «за наукою», що і хто є ворог отієї його з неба посланої винятковості, повели мову про націоналізм. Людина з Берліна свого часу сказала Бандері, що вищий прояв націоналізму прихований у загальному, темному егоцентризмі. Якщо звернутися саме до цього в людині, якщо дозволити їй виразити себе, якщо вона знайде у твоїх проповідях дозвіл бути самою собою в межах однієї нації, якщо ти закличеш її до сили, щоб добитися визволення од пут суспільної остогидлої моралі, — тоді за тобою підуть і в тебе повірять, як у національного пророка.
«Не бійся, — провадив далі посланець, — закликати до соціальної справедливості. Лай буржуя та банкіра: йому слово не страшне, йому страшно, коли його позбавляють пласкості. Нація без стійких точок власності розкладається ілюзіями. Гітлер не боявся називати буржуазію своїм ворогом, але він ніколи не називав своїм ворогом Круппа, бо вигадав йому титул «національного організатора виробництва». Тебе не зрозуміють, якщо ти зразу вимагатимеш оддати фабрику давньому хазяїнові. Ні, ти говори так, ти вимагай передати фабрику повні владі, а інородців повиганяти, мов паразитів, що поприсмоктувалися».
Бандера зрозумів усе остаточно, аж коли вийшов із в'язниці після розгрому Польщі. Йому тоді люди з абверу привезли в готель костюми, пальто, черевики; два дні давали вітаміни й приводили масажистів, а тоді посадили у поїзд і перевезли до Берліна. Того ж таки вечора його-запросили на вечерю за місто, до котеджу, що самотньо стояв на березі каналу. Троє осіб, що приймали його, повели розмову одверто.
— Пане Бандеро, після загибелі Коновальця, — почав старший за званням, — до влади в ОУН став Мельник. Ми знаємо, що ви хочете скликати свій конгрес і звинувачуєте Мельника в убивстві Коновальця. Це ваше право: хай переможе сильніший. Але ми зв'язані з Росією пактом, і через те відкрита діяльність ОУН зараз небажана. Тільки здійснюючи зв'язок із нами, виконуючи наші вказівки, тільки конспіруючи свою діяльність за законами нашого військового відомства, ви зможете одержати необхідну допомогу.
Бандері тоді закортіло спитати: «Скільки ж ви Коновальцю в місяць платили?» — але гору взяли уроки з аристократизму: принижуючи пам'ять померлого, ти принижуєш своє майбутнє.