Свою істинну потрібність він довів, коли війська Гітлера вдерлися до Польщі: разом із німцями йшли банди Мельника. Ніби за часів пізнього середньовіччя, вони позначали хрестом будинки порогів. СС і СД під час цієї кампанії врахували ще одну важливу якість Мельника: він знав своє місце, він зробив ставку на силу, і він вірив, що ця сила приведе його до сили. Так і сталося. Створений після розгрому Польщі «Український комітет» на чолі з доцентом Краківського університету Володимиром Кубієвичем був кишеньковим, беззаперечно підкорявся Мельникові і виявився єдиною «українською владою» на території генерал-губернаторства, що вирішувала геть усі питання, пов'язані з нацією не як-небудь, а безпосередньо з референтурою намісника Франка. Українських націоналістів Франк підтримував, розуміючи, що вони ввіллються у бойові загони, коли почнеться очищувальний похід на Схід; оунівців використовували тільки у польських районах як силу поліцейську, а в районах українських поліцаями служили ті поляки, яких узяли на службу нацисти.
З початку сорокового року СД доручило Мельникові зайнятися проблемою крові. Необхідно було виявити для ізоляції усіх тих, хто був «забруднений» російським або польським насінням; про єврейське навіть і не говорили. Мельник склав списки (найперше, звичайно, нацистів цікавили комуністи, радянський актив на заводах, у колгоспах, інтелігенція Радянської України). Списки були найдокладніші: на багатьох сотнях сторінок — прізвища, імена, по батькові, рік народження, місце народження, зріст, колір очей та волосся, особливі прикмети, адреси друзів і знайомих.
Ясна річ, у списку не було Андрія Шептицького, нащадка австрійського графа та польської аристократки. Не через те не було його імені у списках, що Мельник хотів приховати це, а тільки тому, що не міг навіть уявити собі Шептицького не українцем.
… Поговоривши з шефом ОУН-М про ті відомості, що надходять з-за кордону, запитавши Мельника про те, яка, на його думку, міцність більшовицького тилу, і вислухавши відповідь, бажану будь-якому німцеві, що перебував на посаді, — мовляв, тилу немає, це різноманітний конгломерат, який потече, розвалиться, мов березнева крига після першого ж дощу, Штірліц побажав співрозмовникові якнайскоріше позбутися прикрої в такі дні недуги і вийшов.
Діц щойно закінчив довгу і, очевидячки, важку розмову: він сидів коло телефону спітнілий і злий.
— Замучили? — спитав Штірліц.
— Фохт збожеволів, — відповів Діц. — Можна подумати, що робота полягає тільки в тому, щоб писати звіти і складати таблиці. Живе діло для нього не існує.
— Ви зустрічаєтесь із Бандерою? — спитав Штірліц, вирішивши підкинути Діцу дещо для роздумів.
— Його опікає армія, — неуважно відповів той. — Наші зустрічаються з ним досить рідко: Канаріс, кажуть, одбив його для використання з тактичною метою.
— Ясно, — замислено промовив Штірліц, прислухаючись до того, як у сусідній кімнаті молоденький фельдфебель гукав у польовий телефон: «Сім маршових груп у район Перемишля уже відправлено вчора! Я кажу — вчора!» — Ясно, — повторив він, вражений здогадом, що сяйнув у нього. — Але дивіться, коли б ото Бандера перший не захопив лаври — він значно мобільніший за Мельника. Успіх Бандери буде лаврами абверу, а не вашими, Діц.
— Цього не може бути. — Діц забув про свою незмінну посмішку, зразу ж збагнувши смисл, прихований у Штірліцових словах. — По-моєму, ви перебільшуєте.
«Їхньою ж зброєю, — подумав Штірліц, виходячи з особняка, — тільки так, і ніяк інакше».
«І БУДЕ НІЧ, І БУДЕ РАНОК…»
За зв'язківця була жінка. Невисока на зріст, з очима, як вуглини, і ямочками, що швидко з'являлися на щоках, вона видалася Штірліцу аж надто помітною і безтурботною. Це відчуття, мабуть, виникло через те, що її вбрання дуже ж таки впадало в око: куценька сукня, коли налітав вітер, оголювала її міцні спортивні ноги; викот був надто низький — жінка знала, що вона гарна, проте їй було вже під тридцять, тож, мабуть, перестала милуватися своєю вродою і поводилася так, як це властиво знаменитому, але мудрому поетові чи артистові, — не реагуючи на схиляння, не реагуючи щиро, без того затаєного холодку щастя, котре супроводжує неприховане захоплення у людей нерозумних і молодих, на яких обрушилась шалена слава.