Выбрать главу

Штірліц уявив собі малюка коло рояля і поруч з ним Фохта. Він побачив це близько і виразно, він почув скрип високого стільця і навіть відчув запах лаку. Жорстока злість піднялася в ньому, злість, породжена несумісністю понять — Фохт, дитина, музика, довірливі німці, чистота клавішів. Усвідомлення цієї причинності викликало у Штірліца втому — витривалість людини не безмежна.

— Яке моє завдання? — запитав Штірліц для того, аби тільки запитати, він боявся втратити над собою контроль.

— Взагалі-то усе налагоджено, дорогий Штірліц. Як» що у вас нема особливих інтересів, я просив би вас обговорити з Мельником форми роботи з його людьми у Штатах: найближчим часом це буде, я гадаю, надзвичайно важливо.

— Думаєте втягти Вашінгтон у бійку?

— Ні в якому разі. Думаю давнути на Рузвельта. А усіх боків. У Штатах розгортають роботу контрольовані нами групи китайських, іспанських, українських, росій— ьких, ірландських та угорських націоналістів — це принаймні мільйонів з п'ять.

— Не тіште себе ілюзіями. Якщо силі протиставити насилля, переможе сила.

— Ви не вірите у вплив пронімецьких кіл у Штатах?

— Не вірю.

— Чому?

— Тому що англофільський вплив там сильніший. Тож не треба говорити собі неправду. Пропаганда пропагандою, а в нас робота, за яку доведеться відповідати. Нам з вами. Виконавцям.

— Я пропонував вам перспективну проблему, — вибачливо пояснив Фохт. — Я гадав, що це збігається з вашими інтересами.

— Дякую. Як роздуми для далекого майбутнього — це цікаво. А зараз? У зв'язку з кампанією?

— По вашій лінії начебто усе гаразд. Ми тримаємо в руках Мельника і Бандеру. І той і другий підправили до Рундштедта в розташування групи «Південь» своїх людей для створення «похідних груп» — такого ще не було раніше: разом з армією вирушать одягнені в німецьку форму оунівці, які почнуть порядкувати негайно, після вступу до українського міста нашого першого танка.

«Отже, блок Розенберга з армією уже відбувся, — завважив Штірліц. — Це — нове у розкладі сил. Це проти Гіммлера і Бормана. Це важливо».

— А ваше завдання? Ваш, особисто ваш інтерес?

Фохт підсунув до Штірліца скриньку з сигарами, довго обрізав кінчик товстої «Гавани», манірно прикурював, обносячи сірником з усіх боків сухий тютюн, аж поки не з’явився синюватий, гіркий димок, і тільки тоді відповів:

— А ви ж не дуже мені вірите, Штірліц. Чого ж я маю вірити вам?

— Як знаєте. Я свої справи зробив, тепер я у вашому розпорядженні, а щоб приносити користь тому, кому я підлеглий, мені треба зрозуміти особистий інтерес кожного. А він у нас неподільний з інтересом національним, чи не так?

— Звичайно, ні. — Фохт прийняв гру Штірліца. Вони розуміли один одного швидко й точно, бо не довіряли один одному, і були схожі зараз на хлопчаків, які пустують, штовхаючись плечима, і при цьому стрибають на одній нозі. — Гадаю, що нашим національним інтересам небайдуже найближче майбутнє: чужоземці, які приходили в Росію, завжди припускалися помилок, викликаних нав'язуванням своїх методів, запереченням послуг аборигенів-колабораціоністів. От я й хочу, щоб помилка минулого не повторилася зараз, коли починається ця велика кампанія.

— Розумно, — згодився Штірліц. — Саме це мене й цікавило.

— Наше з вами спільне завдання, отже, — підкреслив Фохт, — полягає в тому, щоб з першого ж дня усунути будь-яку можливість помилок.

— Ви сказали «Росія». Помилилися на слові чи навмисно не проводите межі між Росією та Україною?

— Слов'яни, — Фохт знизав плечима.

— Ви передбачаєте організацію влади, подібної до режимів Тіссо і Павеліча?

— Тіссо ми створили, щоб заспокоїти Хорті; Павеліч — це кістка, яку кинули Муссоліні. Тут буде інша освіта, суто васального порядку.

Саме це й треба було з'ясувати Штірліцу. Фохт сказав те, чого не повинен був би говорити. «Васальна освіта» входила до сфери його особистого інтересу значно більшою мірою, ніж до сфери інтересів фюрера. У цій «васальній освіті» він розраховував одержати посаду, яка додала б квадратиків на його погонах і підняла його на наступну сходинку в нацистській ієрархії. Однак Фохт не розумів, що в даному випадку його особиста зацікавленість вступає у протиріччя з ідеєю Гітлера, який ніколи, жодного разу, ні в одному з своїх виступів не говорив про можливість створення будь-яких «освіт» на території Радянського Союзу: тільки життєвий простір для німецьких колоністів! Ніякого потурання українцям, білорусам, росіянам — то все матеріал для ліквідації, депортації, колонізації, не більше.