Литвин: «Столиця», «Хрещатик», «Київський вісник», «Вечірній Київ».
Плющ: Да, ще якась уже є, ще якась.
Ющенко: [декілька слів нерозбірливо].
Плющ: Його, його, уже полностью його. Був Карпенко на самому початку, я інформував Леоніда Даниловича, з пропозицією розкручувати газету, я його відправив.
Кучма: Ну, газета, в якій з запахом антисемітизму взагалі не може буть. На нас же світ дивиться, особливо американці, вони до цього більше ніж зарази. Тим більше він повів нахабно.
Литвин: Всі офшорні ці зони, додатково там же ж в «Столиці» ці [слово нерозбірливо], а це якшо підтвердять, там взагалі треба від нього подалі держаться. Інформація ж була. Де ці капітали утверджуються, там [декілька слів нерозбірливо].
Плющ: А в них же, в них же [декілька слів нерозбірливо] просто. І так [декілька слів нерозбірливо], шоб цікавився туди. Ну, шо в них конкуренція, я оце дивився, я також, я возмущався цім, допустім, «Бульваром», але ж і конкуренція ж, нічого не витіснить їх. Ну, як можна їх закрить, заборонить, тільки конкуренція, а в нас конкуренція шось... нічого не получається. Нічого не получається і всьо.
Кучма: У нас ше нема конкуренції на цьому ринку. На цьому ринку є, в обшім-то, реальні гроші, які бореться один з одним, ше із владою.
Марчук: Там вони все взяли такий, принижений рівень на рівні люмпен с етім жаргоном.
Кучма: Он «Свободу» випускає цей Ляшко. Ну, його ж фінансують, то один, то другий, то один підбирає його, то...
Плющ: А він із служби вродє, я...
Кучма: Хто?
Плющ: Ляшко.
Кучма: Да нє.
Плющ: Ну, якась політічна газета його вродє мала до цього відношення.
Кучма: Це він з «Політики» був, він потім ту закрив «Політику» і організував «Свободу».
Плющ: А-а-а! Так це все нове.
Кучма: Да. Но почерк той же. А з цим самим, із службою він звязаний те, шо на нього є всі матеріали, в том числі записи, чим він займається, так сказать. Ну, там...
Марчук: Ну, це такий авантюрист по складу характеру.
Плющ: В нього хтось [декілька слів нерозбірливо].
Марчук: По ньому була кримінальна справа в свій час по лінії МВД.
Кучма: [кричить] Да я його випустив, йолкі-палкі! Знав би, не випустив ніколи! А шо там [слово нерозбірливо] на мене шпарить, блядь, в кожній газеті, блядь. Я їх ніколи не читаю, а сьогодні припьор етот самий. Я говорю: «Чьо ти мені приніс сьогодня?»
Плющ: Я ото один раз колись Володимир Михайлович розказував, то я взяв ту газету прочитав. Ото як перехват вродє був, вони тут ловили. Ото тоді і більш не бачив.
Кучма: Ну й, то ж... То вірні речі написані були, а сьогодні ж у багатьох етіх самих структур єсть тепер [декілька слів нерозбірливо]. Говорити сьогодні по простому телефону це так...
Марчук: Це тому, шо на Бесарабці в мегафон [декілька слів нерозбірливо].
Кучма: Все записують, а потім, так сказать, перекручують.
Марчук: Камери купляють, сразу [декілька слів нерозбірливо].
Литвин: Значить, в курсах [хіхікає].
Кучма: Да ось, в сьогоднішній чи коли там була [декілька слів нерозбірливо], шоб мені пройтись показав, шо по Лазаренко чи так [декілька слів нерозбірливо] і по нинішньому, ото шо комуніст там зачитував, так сказать.
Плющ: Ого!
Кучма: Шо по отчьотам 97-го року, по заявам адвокатів, значить, прем’єр тісно, він був його особистим другом там і пішло-поїхало, і переводив гроші на іноземний рахунок. Коли він вирішив стати президентом, тоді...
Плющ: Тоді у Євгенія Кириловича про цю бумагу все от Павла, він же його...
Марчук: Ну, да. Саме з 91-го я його [декілька слів нерозбірливо] поганенько знав.
[Декілька фраз голосно кричать всі разом, сміються.]
Плющ: Ну, раз уже, так я розкажу [голосно сміються]. Я дружив, але пам’ятаєте, як він прем’єром став, я вас у суботу шукаю.
Кучма: Да.
Плющ: Нема Леоніда Даниловича. Де? У Дніпропетровську. Я звоню в Дніпропетровськ: «Де Павло?». Я то приречений, шо його на представника президента у Дніпропетровську, це моє. Було дві кандидатури: Богатир Віктор і він. Ну, це ще ви не були прем’єром, ще був Леонід Маркович.
Марчук: Фокін. Фокін був.
Плющ: Да. І я знаю Богатиря з Москви ще як свого ученіка, шо він м’ягко, він не поганий чоловік, але м’ягкотілий, а треба ж такого, як Павло. А Женя Кулаков — це ж [декілька слів нерозбірливо]. Женя каже: «Це отакий мав працювати» [сміються]. Я тоді сказав слово за Павла. А потом же я шукаю, а ви на «Южмаші».