— Якби не дивовижний промисел Божий, — нагадував тим часом промовець. — Замість цього прекрасного світу ми б мали щось жахливе, майже непридатне для життя. Тринадцять років тому людство стояло на краю прірви, так саме прірви ! — а весь наш світ на грані загибелі, ми задихалися від отруйного дихання числених машин, бездумно нищили природу й навіть… навіть… мені навіть важко собі уявити — забирали життя один в одного ! Це був жахливий світ, й всі ми повинні повік-віків дякувати Богові за Глас Його, що попередив і зупинив нас на хибному шляху. Ще повинні ми дякувати, що не залишив нас Господь Наш напризволяще, а зоставив нам Глас Свій, що кожні чотири роки наставляє нас на шлях праведний !
Щось сталося. Мисливець вже, не дослухаючись, вловлював зміст і форму тих речень, що проповідник дарував слухачам. Вже й суворі чоловіки, не криючись, плакали від щастя та радості, вловлюючи Святкове послання, а обличчя жінок сяяли чистим неземним, можливо по-справжньому райським сяйвом.
— Й сьогодні ! — звучало тим часом чи то з трибуни. А чи просто з неба. — Й сьогодні Глас Божий з нами ! Й сьогодні він застерігає нас від гріховних та неправедних вчинків, учить любові й поваги до ближнього, наставляє на життя правильне й угідне Господу Нашому ! Вслухайтесь ! Вслухайтесь не в небо, тобто не тільки в небо, бо всюдисущий Господь Наш !… вслухайтесь в землю, в воду та вітер, а найголовніше — вслухайтесь в себе ! Просіть — й дано вам буде, шукайте — і знайдете ! Прислухайтесь — й Глас Божий прийде до вашого серця ! Ви чуєте ! Ви чуєте ?! Глас Божий стукає в наші серця, тож відкрийтесь йому назустріч, з'эднайтесь з ним й відчуйте Божествений подих у своїх грудях !
Відчуття неймовірного щастя й справді заполонило всю свідомість мисливця, забило подих, заслало очі. Щось невимовно прекрасне, здавалось, стало часткою його, поглинуло — й водночас поринуло в нього. Прекрасна музика замінила всі інші звуки, божествена гра світла в очах заступила весь світ.
— Слухайте ! Слухайте Глас Божий !
Проповідник так само впав у молитовний екстаз, він говорив з таким натхненням, що й взагалі раніш не було доступним людині, а люди сприймали його слова ще до того, як вони злітали з вуст разом з парою.
— Чую Глас Божий ! — нарешті видихнув він й заплющим очі.
— Чую Глас Божий ! — слово залунало над майданом, підхоплене десятками вуст, зринуло в небо й повило там прекрасним мостом — одночамно веселкою та полярним сяйвом, мостом до зірок, до раю, до щасливого й безтурботного життя.
— Але не всім відкрита дорога до щастя ! — тон проповідника зненацька змінився.— Не всіх Господь наділяє щастям навіть у безмежній милості своїй ! Є люди, яким хоч кілок на голові теши, що не хочуть думати так, як заповів нам Господь у безмежній мудрості своїй ! Є люди, які прагнуть повернути той жахливий, жахливий, жахливий світ, світ залізного мотлоху, світ суцільного гамору й ревища, світ, де навіть дитина разом з молоком матері всмоктує в себе отруту ненависті ! Боже ! Прошу тебе очистити нас від таких людей ! Боже ! Прошу тебе — покарай кожного, хто має хоч єдину думку такої скерованості й голови їхні, на знак слави Твоєї, піднесуться на самий вершечок Вежі, що склали ми на знак пошани до тебе ! Боже ! Милості прошу в тебе — милості не для тих безумців, а для всього світу нашого, що загинув би без Гласу Твого !
Сяйво в очах мисливця перетворилось на сліпучий спалах, Глас Божий зазвучав у самому черепі його, безмовно запитуючи — а чи не маєш, ти, чоловіче, гріховних думок ? а чи не бажаєш зла ближньому своєму ? або дальньому ? або взагалі, кому-небудь ? або створити щось, що може не сподобатись комусь ? а чи праведно жив ти останні чотири роки ? а чи не скривдив кого ? а чи не побажав скривдити ? а чи…
Питань було безліч, й пекучий погляд проникав,здавалось, у самі глибини підсвідомості, витягав звідти старі й давно похованні секрети, переглядав й сортував, нещадно бракуючи деякі, натомість інші недбало кидаючи на ту чи іншу шальку терезів.
Темп запитань наростав й за хвилину мисливець вже не встигав навіть розрізняти їх. Десь позаду почувся вже перший стогін, хтось упав, хтось болісно зойкнув дитячим голосом, потім істерично заверещала жінка — очевидно, хтось з хлопчаків не зміг-таки позбавитись агресивних думок, потім сяйво стало нестерпним й пекучим й свідомість мисливця згасла в тому жахливому полум'ї…
А коли повернулась — він здивувався тому першим. Втім, здивування те межувало з великим полегшенням. «Ну от і перезимував…» — промайнула думка.
Він оглянувся — всі, всі сімдесят-вісімдесят чоловік лежали на промерзлому плаці. За секунда хтось, стогнучи підняв голову на протилежному боці, обвів погядом площу й застогнав знову. Ще один чоловік поволі піднявся з-під купи тіл посередині майдану. Якась жінка підповзла до хлопчика, що скорчився за два кроки від неї й з плачем припала до нього грудей. Інший хлопчик — з блідим, схожим на сніг обличчям, так само повільно підводився кроків за десять.
А з трибуни, хитаючись, та притримуючись за поручень, спускався проповідник. Обличчя його змінилось й тепер мало ще більш знайомий вигляд. Хитаючись, він підійшов до мисливця, й мовчки простяг йому руку — той так само мовчки потис її.
Десь за годину всі вцілілі зібралися в тому самому шинку, в якому зупинився мисливець. П'ять чоловіків, вісім жінок, четверо дівчаток у віці від трьох до дев'яти років й два хлопчаки — теж років по вісім-дев'ять. Ще залишилось двоє немовлят — але жодна з жінок не годувала дитину й шанси їхні вижити були так само малі, як і до приходу Свята.