20 травня 1919 р., полк. Шаповал рішив здобути те місто. Ранком того дня, Загін розпочав наступ на Кам'янець Подільський. Початок був успішний. Лави Загону дійшли з боєм до села Кадіївці, біля Кам'янця. але замість того, щоб продовжувати наступ, не давши ворогові опам'ятатися, полк. Шаповал затримав лави Загону перед самим містом. Ворожі лави відступала ближче до Кам'янця і червоні розпочали інтенсивний гарматний вогонь по безчинно лежачих лавах Загону, спричиняючись до ваших втрат забитими й раненими. Невдалий випад закінчився відступом Загону за р. Збруч, під час якого найбільші втрати мав 1-ий полк Синьої дивізії, що прикривав відступ. Серед смертельно ранених був помічник командира 1-го полку СД, підп. Сидоренко. За невміле керування боєм, полк. М. Шаповала усунуто зо становища К-ра Загону і на його місце призначено ген. штабу полк. Олександра Удовиченка.
Розділ ІІ
Нарада в м. Борщів (Галичина). Настрої в «низах» армії. Підготовлення до заповідженого наступу. Приїзд Головного Отамана. Напередодні наступу на Кам'янець Подільський. Наказ наступу
21-го травня 1919 року, я одержав призначення на становище Командира 16-го п. Загону й разом із цим попередження, що Загін мусить бути готовий до наступу на Кам'янець Подільський, що має розпочатися водночас із загальним наступом армії УНР, 1-го червня 1919 року.
Це призначення сталося цілком несподівано для мене, а попередження про наступ, що мав розпочатися вже за тиждень, звичайно схвилювало мене й викликало чимало думок про можливість виконання обов'язків і завдань, що їх покладено на мене особисто та на молоду, ще не спаяну частину, без належних, як мені тоді здавалося, бойових традицій. Як старший, так і молодший командний склад 16-го Загону був мені невідомий, як рівнож не знав я, що уявляє з себе козацький склад щодо дисципліни й бойової підготови. Незадоволення старших командирів своїм попереднім начальником, полк. М. Шаповалом, що його вони задемоистрували, виславши до Головного Отамана делегацію з проханням замінити їхнього командира Загону, насувало думку про можливість існування в Загоні духу «отаманії»… Але всі мої побоювання й негативні припущення зникли з хвилиною, коли я пізнав ближче командний і козацький склад Загону.
У м. Борщеві відбулася моя перша нарада з командним складом 16-го Загону. На нараді були присутні: к-ир 1-го полку Синьої дивізії, полк. О. Вишнівський, к-ир 1-го полку Чорноморського Коша, полк. Є. Царенко; к-ир Збірного куреня, полк. В. Ольшевський; к-ир Кінногірського дивізіону, полк. О. Алмазов: полк. Г. Чижевський, сот. М. Чижевський та кілька інших старшин. На нараді виявилося, що новий командир Загону мав до своєї диспозиції видатних, національно-свідомих українських патріотів-командирів, що готові були жертвувати своїм життям в ім'я національних ідеалів. Кожний з них мав бойовий досвід і командний стаж; кожний був повний національного горіння, активности й рухливости. Треба спеціально підкреслити, що кожний з них мав свої окремі позитивні якості.
«Ми прагнемо чину й самопосвяти в боротьбі. Нам обридло партійне безладдя, безвілля, зневіра й отаманія. Ми хочемо твердої влади, рішучости й досвідченого керування в бою, а не так як це було дотепер, в наслідок чого Загін поніс, без потреби, тяжкі, неніджалувані втрати»
Ось такі прагнення почув я від командирів на нараді; на цій же нараді з’ясовано ними ті причини, що змусили були старший командний склад Загону просити Головного Отамана призначити нового Командира Загону. Причини були так обґрунтовані, що підозра отаманії в Загоні відразу в мене відпала.
Думки й заяви, що їх висловлено на нараді, свідчили, що серед українського вояцтва наростали нові течії, прагнення до дисципліни й до боротьби з отаманією, а головне — бажання-прагнення завести тверду владу в війську та державному центрі. Партійна гризня, що відбувалася в центрі, підривала його авторите в армії й зводила майже на нівець працездатність уряду. Тенденція політичних парій прищепити в армії ту чи іншу партійну доктрину, або втягнути до партії окремих вояків, а часом і цілі частини, викликала серед вояцтва, що добровільно несло на жертівник визволення України своє життя, ферменти й обурення, не кажучи вже про те, що така партійна тенденція ослаблювала дух і боєздатність армії.
Наше вояцтво здавало собі справу з того, що без усунення цих жалюгідних явищ, Уряд і армія УНР не будуть спроможні виконати в повній мірі їхні тяжкі завдання. Такі настрої панували в «низах» армії, але нарада в Борщеві ствердила, що серед командного складу й козацтва 16 Загону такі настрої прийняли цілком виразно-тверді форми. При такому настрою в Загоні, що перейшов до 3-ої дивізії як основа його бойових дій на фронті в 1919 році, мені було легко приступити до виконання обов'язків командира Загону.