Інформації, що їх подала дивізійна розвідка, свідчили, що після поразки ворога під Звізданівкою й Комаргородом, червоноармійці підупали на дусі, особливо в частинах 45-ої совєтської дивізії. Стверджено, що до ст. Вапнярка пробули нові ворожі частини, а на станціях Крижопіль і Рудниця рівнож вивантажувано червону піхоту й гармати. На ст. Вапнярка стояло під парою кілька бронепотягів. Усі ці відомості стверджували, що бої за Вапнярський залізничний вузол допірощо розпочинаються та що червове командування має замір утримати його за всяку ціну в своїх руках.
Загальна ситуація на українсько-протибольшевицькому фронті — 8-16-го липня 1919 р.
7-ий Синій полк, що його замінено 9-им полком, розпочав наступ на ст. Юрківка, переміг поважний спротив червоних під с. Юліямпіль і заатакував село й ст. Юрківка. В бою за Юрківку з боку ворога приймало участь кілька бронепотягів. Сотник Шура-Бура, із своєю батареєю, змову виручав свій полк надзвичайною відвагою, завзятістю й дуже влучною стрільбою. Не зважаючи на переважаючий вогонь ворога і на те, що одну з гармат Синьої батареї підбито, а обслугу поранено, гарматний герць сот. Шури-Бури закінчився тим, що два ворожі бронепотяги поважно ушкоджено, а два а два інших змушено відійти ло ст. Вапнярка. Синій полк переміг і зайняв ст. і село Юрківка.
9-ий Стрілецький полк змінив 7-ий Синій полк, зайнявши одним куренем ст. Рахни; решта полку залишилася в місті Джурин, як дивізійна резерва. Курінь стрільців активно боронив свій відтинок, уживаючи випадів і не раз тримав у своїх рукак станцію Ярошенка. У Джурнні, одного дня, сторожова охорона 9 полку проґавила кінний відділ червоних, що, заатакувала зненацька ранком резерву полку, захопила частину коней кінної сотні… Швидка відсіч стрільців змусила червоних тікати, залишивши захоплені коні.
8-ий Чорноморський полк відпочивав, після тяжких боїв, у м. Томашпіль, виставивши сторожову охорону в бік м. Комаргород. У його розполозі було спокійно. Полк лікував свої рани й поповнювався добровільно мобілізованими.
Большевицька московська армія розпочала свою бойову акцію під облудним гаслом соціальної справедливости, обіцяючи всю землю селянам, фабрики робітникам, капітал і ліси народові… Звичайно, такі демагогічні, але привабливі гасла, відповідали інтересам селян і робітників. Ці облудні гасла були тим магнетом, що притягнув їх на бік большевиків, бож вони не знали, що такі гасла "всім-усім" — це обіцянка золотих грушок на давно всохлій вербі…
Московські комуністи затьмарили тими гаслами голови селян і робітників, збили їх, як то кажуть, "з пантелику" й у такому спантеличеному стані легко опановували наївно-довірливі селянські й робітничі маси. Почувши ґрунт під ногами, большевики кинули нове гасло — Інтернаціонал. Попікшись на соціяльних гаслах і запізно упритомнивши собі вагу гасел національних, обдурені українські селяни й робітники, а через них і вся Україна, опинилися знову в аґресивних шпонах замальованого на червоно, а по суті того самого, що й перед тим, московського двоголового орла.
Московський лапоть-червоноарміець, неписьменний, брудний і брутальний, намагався показати себе в Україні "передовим"; намагався підпорядкувати собі українську людність і керувати нею, а московсько-комуністична влада розпочала, сквапливо й пожадливо, нечувану в своїй нелюдяності й безглуздій жорстокості, політику винищення й винародовленни українського населення й експлуатації української землі. Національно-свідома й активна частина українців і ті, що протверезіли з комуністичного чаду, зареагували на це повстаннями проти совєтської влади в Україні. До нас доходили чутки про повстання на Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Ольгопільщині, Київщині та інших місцевостях. Навіть дуже обережне подільське селянство, в районі Ямполя й Вапнярки, агресивно заворушилось. З рийону ст. Крижопіль прибули до штабу нашої дивізії зв’язкові від тамошньої повстанської групи. Отже, 3-тя Стрілецька дивізія армії УНР вже не почувала себе самітненою.
Загальна ситуація на фронті дивізій: 3-ої, 2-ої і 5-ої.
До району нашої дивізії прибув повстанський відділ отамана Павловського. Складався вн із 200 кінних і піших повстанці; мав кілька скорострілів і одну гармату. Командиром одногарматної "батерії" був колишній Синьожупанник. Назовні відділ виглядав досить пристойно і був здисциплінований. З наказу Командувача армії УНР, відділ цей мав перейти в запілля червоних, а 3-ій дивізії наказано "промостити" йому туди шлях. Згідно з домовленням Комдива 3 з от. Павловським, повстанський відділ мав перейти в тил червоних на відтинку 7-го Синього полку тоді, коли цей полк займав ще ст. Рахни. Повстанський відділ повинен був оперувати на тилах ворожої вапнярської групи, в районі м. Шпиків — м. Тульчин. Одного дня, після демонстративного наступу 7-го Синього полку на м. Шпиків, повстанський відділ отамана Павловського щасливо перейшов, лісними доріжками, в запілля ворога. Пізніше ми довідалися, що от. Павловський зайняв був своїм відділом м. Шпиків і м. Тульчин, але надалі всі сліди його зникли й ми вже нічого про нього не чули.