Поява цього імпровізованого відділу в тилу червоних заскочила їх і вони почали відступати. Чорноморці негайно перейшли до контр-наступу й остаточно розбили тих червоноармів, що боронили м. Комаргород. Ворог зник. Змучені й голодні Чорноморці зайняли нарешті весь Комаргород. Дальше переслідуваная ворога припинилося, не було вже сил та й темрява стала в цьому на перешкоді. До ранку санітари підбирали ранених і забитих, як наших, так і ворожих. Не зважаючи на запеклий бій, втрати Чорноморців не були великі: до 15 забитих старшин і козаків і до 30-ти ранених, у тому числі й Комдив, якого легко поралено в плече. Трофеї полку: до 100 полонених, 10 кулеметів і непорахована кількість рушниць та набоїв.
Після блискучих перемог 7-го і 8-го полків, перед дивізією постало нове завдання: опанувати безпосередні підступи до станції Вапнярка — стратегічно важливого залізничного вузла; опанувавши — захопити станцію й найближчі до неї околиці. 7 Синій полк мав атакувати з півночі, а 8 Чорноморський — з заходу. 9-му Стрілецькому полкові, на фронті якого відбувалися лише сутички місцевого характеру, наказано наступати одним куренем уздовж залізниці Жмеринка — Вапнярка, з метою допомогти 7-му полкові під час його наступу. Водночас 9 полк мусів провадити інтенсивну розвідку в напрямку Жмеринки, щоб нав'язати контакт із групою отамана Ю. Тютюника.
До цього часу сили дивізії були занадто розкидані. Брак дроту і досвідчених телефонових команд унеможливлювали телефонне сполучення штабу дивізії із своїми частинами. При такому стані керування частинами було для штабу дивізії тяжкою проблемою. Комдив із своїм польовим штабом, мусів часом переїздити верхи по два рази від одного полку до другого, кожного разу від 20 до 30 кілометрів, на протязі одного дня. Штабові старшини, полкові ординарці та їхні коні були перемучені до крайности. Для коней не бракувало свіжої паші, але бракувало зерна. Тому, що вівса в селян дістати було неможливо, сили коней значно підупали. Штаб дивізії мав одно авто, але не міг дістати для нього бензини й тому його тягнули кіньми… Був це час гарячкової праці селян на полях і через те не можна було достатньо використати селянських коней.
У праці Комдива значну ролю відігравав його помічник, полковник В. Ольшевський. Був це кадровий старшина передреволюційної російської армії, з досвідом першої світової війни. По вдачі спокійний і витривалий, трохи млявий, але разом із тим, у потрібний мент завзятий. Своїм віком був значно старший від свого побратима зброї, командира дивізії. Його сиве волосся й завжди надзвичайне опанування під час найбільше критичних моментів бойового життя дивізії, викликали велику для нього повагу, як старшини, так і козаків. У той час він мав біля 50 років життя. Не менш імпонував дивізії і його кінь. Коли полковник наближався із своїм ординарцем до якогось полку, на своєму сивому коні, то на спостережних пунктах іще здалека пізнавали полк. Ольшевського: "це старий, на своєму сивому!" Кінь полк. Ольшевського був майже білий від старості. "Сивий" визнавав лише два ходи: кроком, або дрібним галопом. Робив це не з доброї волі, а під примусом. Як їздець, так і кінь були задоволені один одним. Злізши з коня, полк. Ольшевський залишав його на призволяще. Кінь зразу йшов шукати собі поживи. "Сивий" ніби знав, що його в дивізії поважають. З рук козаків поїдав однаково ласкаво цукор, хліб і сіль. Одного разу, на якомусь фільварку, де стояв штаб дивізії "сивого" забули голодного. Він вільно ходив по подвір'ї, обнюхуючи всі задвірки, козацькі похідні сумки з хлібом і салом. Козаки почали ремствувати, що хтось краде в них не тільки хліб, але й сало, Припадково вартовий козак спіймав "злодія" на гарячому. Був то "Сивий", що смачно їв у сумці одного з козаків не тільки хліб, але й сало… За це симпатія до "Сивого" ще збільшилася, бож козак, що любив свого коня більше ніж самого себе, не міг інакше реагувати на визватку "Сивого". "Хлопці! Підвішуйте свої торби, бо, Сивий’ їсть сало і хліб!" — гукав вартовий козак.
Одного дня я звернувся до полковника Ольшевського:
— Пане полковнику! Щось діється на відтинку 7-го Синього полку. Чуєте, яка стрілянина в Синіх? Телефонного зв’язку з полком нема, донесень також нема. Добре було б вислати до полку роз’їзд, щоб знати, що там діється.
— Та я сам проскочу, подивлюся, що там робиться. Хай козачки спочинуть. Василю! Сідлай Сивого!
Через кілька хвилин полк, Ольшевсьмий, із своїм ординарцем, без жадного конвою, "гнав" на своєму Сивому до небезпечного місця. Був це великий український патріот, відданий своєму обов'язкові бойовий і надійний старшина, лицар без остраху й закиду.