Отаман Ю. Тютюник, із своєю бойовою групою й 2-ою дивізією от. Божка, розпочав наступ на Жмеринку. Решта 9-го полку що була в районі ст. Рахни, підходила форсовним маршем до району станції Вапнярка. Передбачаючи тяжкі бої за удержання важливого залізничного вузла в своєму посіданні, дивізію зосереджено в цьому районі.
Розділ XXVI
3 дивізія після захоплення ст. Вапнярка: бойовий склад дивізії; санітарна служба; проблема амуніції й постачання; взаємини з селянами й румунами
Становище 3-ої дивізії, після здобуття нею ст. Вапнярка, було скрутне. 7-й Синій полк і 8-й Чорноморський понесли, в боях за посідання Вапнярського залізничного вузла, значні втрати раненими й забитими. Серед тих втрат кидався у вічі несумісно великий відсоток старшинського складу. Дивізія була перевтомлена. 7-й Синій полк., напр, пройшов із боєм за один день, до с. Марківка 11 кілометрів, від Марківки до с. Вербове, без бою, але на поготівлі, з мірами охорони, 6 кілометрів, і одним куренем від села Вербове до ст. Вапнярка з боєм — 3 кілометри і ще мав силу бравурно заатакувати станцію Вапнярка.
3-я дивізія потребувала заслуженого відпочинку, але не мала на те ані часу, ані можливости, бо ворог, як ми знали з досвіду, не був із тих, що дають противникові на те час і можливість… Недостатнє забезпечення дивізії амуніцією, все висіло над головою Комдива, як той "меч Дамокля". Бойовий склад дивізії зменшився; брак кінноти був той сам, що й перед тим. Чисельність піхоти можна було збільшити, але бракувало умундурування і взупя, а головне — узброєння; крім того, на перешкоді була тяжка до позитивного вирішення проблема харчування, бо полки не мали обозу 2-го розряду. Штаб армії скерував всю свою увагу в напрямку на Київ, а залишив 3-ю дивізію виключно на власні сили, на самовистачальність; вона мала сама турбуватися про амуніцію і взагалі про узброєння й водночас бути постійно в боях…
Гармат нам вистачало, щоб підтримати бойові акції піхоти, бо кожний полк мав свою легку батерію, що була міцно злютована із своїм полком. Не було випадку, щоб батерія покинула свою піхоту, навіть під безпосереднім рушничним огнем ворога. В самому початку свого існування дивізія мала лише одну "батерію" з двох гармат, під командою легендарного сот. Шури-Бури (розстріляний під Базаром у числі 359), що їх здобув 1-й полк Синьої дивізії в бою. На короткий час до дивізії був приділений кінний дивізіон гірських гармат полк. Алмазова, що відбився від свого Запорізького корпусу. Був це славетний бойовий дивізіон. На жаль, він мусів був повернутися до свого корпусу.
Основною артилерії дивізії, в повному розумінні цього слова, був 4-ий гарматний полк корпусу Січових Стрільців, під командою сотника М. Іванькова (кримський татарин). Як відомо організатором артилерії того корпусу був полковник (нині генерал) Дашкевич. Власне йому зобов'язана 3-я дивізія за приділення до неї 4-го гарматного полку, що мав бойовий досвід, досвідчених командирів і гармашів. Цей полк увійшов до складу 3-ої дивізії, під команду командира гарматної бригади, полк. Г. Чижевського, мавши 20 старшин, біля 450 підстаршим і козаків. Щодо коней, то їх було в полку до 400. Бойовий склад 4-го гарматного полку був наступний:
2 легкі батерії, по 4 гармати, разом 8 гармат;